107 Розділ

— Ти помиляєшся, дівчинко, — хмикнув Жнець і знову зупинився прямо переді мною. — Я спитаю ще раз. Де папка?

— Я не знаю! — розплакалася я, вже не стримуючи ридань, які розривали груди. — Я не знаю! Я нічого не знаю про вашу кляту папку!

— Шкода, — тихо протягнув Жнець.

Він знову повільно кивнув найманцю. Той ступив до мене, перехоплюючи важкий залізний кастет.

— Жнець, ні! Зупинись! — Каель вибухнув диким, тваринним риком, смикаючись на стільці з такою силою, що прикручені до бетону болти скрипнули й вдали глухий тріск. — Вона не знає! Чому ти не віриш їй?! Вона нічого не знає про папку, це я сховав її! Це я її перехопив!

Жнець підняв руку, зупиняючи удару в міліметрі від мого обличчя. Я зажмурилася, чекаючи болю, але удару не було. Лише моє важке, гаряче дихання розривало тишу, а з розбитої губи кров повільно капала на підлогу.

— Ти сховав? — Жнець повільно розвернувся до Каеля. — Який турботливий хлопчик. І де вона?

— Випусти її з ангара. Дай їй піти, і я скажу код від осередку в банку, — вичавив Каель. Його обличчя було залите потом і змішаною з пилом кров'ю. Він дивився тільки на мене. Світлі очі, які раніше здавалися мені крижаними й закритими, зараз були повні нелюдського, випалюючого болю. — Скляний осередок «Скай-Тауер». Папка там. Просто відпусти її.

— Каелю, Каелю... — Жнець захитав головою, мов учитель, який викрив учня на дурній брехні. — Ти завжди був кепським актором, коли справа стосувалася емоцій. В осередку «Скай-Тауер» лежить лише твоя заначка на чорний день. А папка... папка була в будинку Уінтера. І вона або в неї, або спалена.

Він знову повернувся до мене й навприсядки сів перед моїм стільцем, вдивляючись у мої закривавлені, затуманені сльозами очі.

— Скажи мені, Евілін... Ти бачиш, як він зараз за тебе торгується? Як благає? — знущально прошепотів Жнець. — Це той самий чоловік, який шість років тому зайшов у кабінет твого батька, вистрілив йому в коліно, змусив підписати папери, а потім пустив кулю в лоб. Він робив це без жодного вагання. А зараз він грає у ангела-охоронця. Тобі не огидно?

Кожне слово Жнеця вдаряло по мені боляче за будь-який кулак. Я повільно повернула голову й глянула на Каеля. Він не відводив очей. Він не намагався виправдатися. Він просто дивився на мене — зламаний.

— Це правда?.. — прошепотіла я крізь запечену кров. Голос майже зник. — Ти... ти змусив його страждати перед смертю?

— Еві... — здавлені сльози вперше з'явилися в кутиках його очей, і він важко проковтнув клубок у горлі. — Я... я мусив виконати контракт...

— Ти монстр, — тихо, з усією ненавистю, яка в мені залишилася, сказала я йому прямо в очі. — Ти гірший за цього виродка в масці. Я шкодую, що взагалі зустріла тебе.

Каель здригнувся, ніби я встромила йому ніж прямо в серце. Його плечі опустилися, а погляд згасс. Він більше не смикався в кайданах. Він просто згаснув.

— Ну от, драми закінчилися, — Жнець підвівся на ноги й дістав із кишені куртки невеликий хромований пістолет із глушником. — Ви обоє марні. Папку я знайду сам.

Він підняв зброю й направив дуло прямо мені в чоло.

— Прощавай, Евілін Уінтер.

— Ні! — закричав Каель, і в цьому крику було стільки божевілля, що навіть найманці мимоволі сіпнулися.

Він з нелюдською силою рвонув вперед. Каель вирвався і всією масою свого тіла повалився додолу, з гуркотом упавши на коліна прямо перед Жнецем.

Той отруйно шипнув, повільно розвертаючись. Він опустив дуло пістолета й направив його прямо в чоло Каелю, який навіть не намагався захиститися. Каель лише дивився на нього — згаслим, випаленим поглядом людини, яка вже прийняла свій вирок.

— Не вбивай його. — раптом сказала я.

Моє власне тіло здригалося від сліз та болю. Я не могла на це дивитися. Просто не могла. Так, Каель — монстр. Він вбив мого батька. Він брехав мені. Він заслуговує на найгіршу кару, він заслуговує на смерть... але я не могла витримати цієї розправи. Я не хотіла, щоб його мізки розбризкалися по бетону прямо у мене на очах. Це було неправильно. Це нищило все людське, що ще залишалося в мені.