105 Розділ

Але Маска, здавалося, цього і чекав. З тіней по периметру ангара миттєво вискочили четверо амбалів у бронежилетах. Двоє з них різко рвонули до мене.

— Каель! — пронизливо закричала я, коли важкі залізні пальці вп’ялися в мої плечі.

Я борсалася, дряпалася, намагалася вирватися, але мене рвонули назад і силою жбурнули на важкий металевий стілець, прикручений до підлоги. Перш ніж я встигла отямитися, грубі шкіряні ремені із тріском затягнулися на моїх зап’ястях і щиколотках, прикувавши мене намертво.

Каель почув мій крик. Він обернувся. Побачив, як мене в’яжуть, і в його очах спалахнуло справжнє божевілля.

— Еві! — викрикнув він із таким диким, розпачливим болем, якого я від нього ніколи не чула.

Він розвернувся й кинувся до мене, кидаючи все. Але це була пастка. На нього ззаду навалилися троє найманців. Один вдарив його прикладом під коліно, змушуючи впасти на бетон, інші двоє заламали його руки за спину. Каель ричав, виривався з нелюдською силою, намагаючись знести їх із ніг. 

Його силою потягли до другого стільця, встановленого прямо навпроти мого — за три кроки. Його так само прикували залізними кайданками та ременями. Ми опинилися один навпроти одного. Розділені порожнечею.

— Пусти її! Пусти її, чудовисько, чуєш?! — Каель смикався в ременях так, що залізо впивалося йому в шкіру до крові. Його обличчя було блідим, зліпки поту змішувалися з гарячими краплями на щоках, а світлі очі з розширеними зіницями дико роздивлялися мене. — Я здеру з тебе шкіру, якщо ти доторкнешся до неї хоч пальцем!

— Каель... — задихаючись від сліз, видавила я.

Чому я продовжувала кликати його, навіть коли він сам зрадницьки привів мене в це пекло? Я дивилася на нього через цю коротку відстань, і всередині в мене все розривалося на шматки. Я тільки-но казала, що ненавиджу його. Я тільки-но звинувачувала його в зраді. Але зараз... 

Маска повільно пройшов між нашими стільцями, зупиняючись посередині, і тихіше, отруйніше засміявся:

— Який зворушливий спектакль... Ви бачите це? Бачиш це, Евілін? Твій "розрахований кілер" зараз схожий на скаженого пса, якого посадили на ланцюг.

— Заткнись! Заткнись, Жнецю! — рвав горло Каель, не зводячи з мене ошаленілого погляду. — Еві, не слухай його! Не дивись на нього! Дивись на мене!

— О, ні, Каелю, вона буде дивитися на мене, — чоловік у масці нахилився прямо до мого обличчя, і я відвернулася від огидного запаху його шкіряної маски. — Бо зараз ти сам, власним ротом розкажеш їй усе. А якщо пропустиш хоч одну деталь...

— Не чіпай її... Благаю тебе, не чіпай її, — раптом вичавив Каель, і його голос вперше в житті затремтів від смертельного, безпорадного жаху. Він дивився на мене, і в його прозорих очах стояли сльози. — Еві... вибач мені... вибач...

— Почнемо з простого, — Жнець повільно обійшов мій стілець і зупинився поруч, поклавши важку долоню мені на плече. Від його дотику по шкірі пробіг крижаний мороз. — Каелю, розкажи своїй коханій дівчинці, хто віддав наказ прибрати її батька. Хто натиснув на гачок?

Каель завмер. Його важке, рване дихання на секунду зупинилося. Він дивився на мене, і в його розширених зіницях плескався такий невимовний, розривний біль, що мені стало страшно.

— Я чекаю, — металево процідив Жнець.

Каель мовчав. Його губи тремтіли, але з них не вихопилося жодного слова. Він лише дивився на мене благальними, ошаленілими очима, проковтуючи власну безпорадність.

— Я не почув відповіді, — сухо констатував Жнець і злегка кивнув найманцю, який стояв праворуч від мене.

Важкий, кістлявий кулак з розмаху врізався мені прямо в обличчя. Голова дико сіпнулася вбік, у скронях спалахнув сліпучий спалах білого болю. Перед очима все потемніло, а в роті миттєво поширився солоний, гарячий, металевий смак крові. Розбита губа вибухнула пекучим вогнем.

Я заглушено застогнала, не маючи змоги навіть закрити обличчя руками, прив'язаними до стільця. Гарячі, важкі сльози засліпили очі, змішуючись із кров'ю, що стікала по підборіддю.