104 Розділ

Світлі, майже прозорі очі, темне розпатлане волосся, срібна сережка у вусі, що зблиснула в тьмяному відблиску. Каель.

— Що ти тут робиш?! — прошепотіла я, дихаючи важко й рвано.

— За тобою прийшов.

— Звідки ти знав, що я тут?

У цю саму секунду під стелею з брязкотом і тріском різко спалахнуло сліпуче, люмінесцентне світло. Очі боляче впекло. Я прижмурилась, а коли змогла роздивитися ангар, моє серце просто зупинилося.

На бетонній стіні навпроти, величезними, кривавими літерами було виведено лише одне слово: «смерть». Червона фарба ще не сохла, вона важкими, огидними полосами стікала до самої підлоги.

З важких металевих дверей прямо під цим написом неспішно вийшов чоловік у чорній шкіряній масці.

— Ласкаво прошу в царство смерті, — його голос лунав металево й отруйно. — Ви наші дуже бажані гості. Особливо Евілін Уінтер.

Каель реагував миттєво. Він ривком завів мене за свою спину, перекриваючи своїм тілом від чоловіка в масці, і його рука інстинктивно лягла на рукоятку пістолета за поясом. Він захищав мене. Вкотре захищав ту, яку мав вбити.

— Ти її захищаєш? Як цікаво, — знову заговорила Маска, і в його голосі почулася дика, глузлива посмішка. — Це ж ти її покликав сюди, хіба ні?

Світ навколо мене хитнувся. Я визирнула з-за широкого плеча Каеля й глянула в його профіль, хоч і не бачила його очей за темним пасмом волосся.

— Що?.. Про що він каже? — прошепотіла я, відчуваючи, як під ногами рушиться земля.

— У тебе ще лишався час, щоб знайти мене, Каелю, — продовжував чоловік у масці, роблячи повільний крок уперед. — Але я вирішив трошки тобі допомогти. Ти мені привів Евілін, тому я вдячний тобі. І ти можеш жити.

— Що?! — мій голос зірвався на розпачливий крик. — Каелю, про що він?!

— О, ти, напевно, не розумієш... — засміялася Маска, повільно розводячи руки в сторони. — Давай поясню.

— Замовкни! — гаркнув Каель, і його голос прогримів ангаром, мов постріл.

— Це він надіслав тобі повідомлення, дівчинко, — не зважаючи на нього, солодко виплюнула Маска.

— Правда?.. — я подивлялася на Каеля. На мого Ангела-охоронця. На мій особистий кошмар.

Він повільно опустив погляд долілів. Він мовчав.

Це була правда. Це справді був він. Він написав те повідомлення про справу Вейна. Він просто привів мене сюди... проміняв мене, щоб залишитися живим.

— Ні... — здавлені сльози підступили до горла.

Я з силою висмикнула свою руку з його долоні й відступила на крок назад.

— Ось який ти! — викрикнула я прямо йому в обличчя. — Я ненавиджу тебе. 

Гаряча, пекуча сльоза повільно скотилася по моїй щоці, залишаючи мокрий слід.

— Еві, все не так... — тихо, майже благально мовив Каель, опускаючи на мене свої світлі очі, у яких зараз вирувало справжнє пекло.

— Ти привів мене, щоб проміняти на своє життя! — закричала я, отруєна цим невимовним болем зради. — Ось яку ставку ти зробив! Вона зіграла! 

Чоловік у масці знову подав голос, перебиваючи наш крик:

— Залиште на потім ваші драми. Давайте я проясню ситуацію, а потім ми з вами трошки повеселимось.

Він зробив ще один повільний, розрахований крок до нас. Потім ще один.

— Він привів тебе, щоб знайти мене, Евілін. Але тепер гра змінилася... Каелю, я сподіваюсь, ти віддаси мені цю дівчинку без зайвого шуму?

— Нікому я її не віддам, виродку! — прогримів Каель.

Він більше не стримував себе. Звіряча, дика лють осліпила його. Він просто рвонув уперед. Каель на чистій агресії, мов розлючений хижак, кинувся прямо на чоловіка в масці, збиваючи повітря навколо.