Знайомство з прибульцем

  Як би ви відповіли на питання: "Хто я?" Я людина? Я топ-менеджер? Я той, хто щоранку випиває склянку молока? В Андрія Чуєнка, на жаль, не знайшлося відповіді на це питання. Безумовно, в різні періоди свого життя він висував якісь припущення і навіть вважав себе генієм, героєм, жертвою чи старшокласником. Але цього завжди було мало. Відповідь кожного разу ніби втікала від нього, коли той намагався наблизитися. І тому Андрій вирішив згадати, як намагався бути кимось раніше.

  Йому згадався мультиплікаційний фільм, який хлопчиком бачив у далекому дитинстві. У тому мультику був прибулець із очима-фотокамерами - він фіксував усе, що бачив, і набував подоби зображеного. Так аморфне створіння навчилося літати, як метелик, і співати, як людина. Тоді Андрій і замислився, чи не порожній він усередині? Чи може бути, що дорослий чоловік не відчуває себе ніким і не може знайти відповідь на просте питання самовизначення тому, що він просто копіює інших? Ні, це, напевно, все ж дурниця, бо він занадто несхожий на всіх інших і теж нібито людина з усіма недоліками.

  Тож порожнечу всередині пояснити складно. А ось копіювання... Якщо подумати, він усе життя намагався наслідувати інших. Зрештою для вдосконалення люди й обирають собі кумирів, правда ж? А спогади, які ми зберігаємо роками - це ж інфомація. Саме вони утворюють каркас свідомості. Після таких серйозних думок Андрію захотілося просто розслабитися й згадати про тих, хто ніби й не були йому родиною, а все одно справили на нього такий великий вплив. Про тих, з ким він розділив стільки спогадів. Про тих, кого він скопіював у сотнях кадрів, немов той прибулець з далекого космосу.