Розділ 5. Перша спокуса

Дата: осінь 1980 року, перший семестр

Місце: школа Скелезор, аудиторія бойової магії

Андріан стояв у великій аудиторії, де пахло старими книгами і металевим блиском магічних артефактів. Його руки тремтіли від хвилювання — сьогодні він порушив одне з головних правил школи: самовільно вийшов за межі аудиторії під час заняття з оборонної магії.

Викладач, строгий чоловік із сивими віями та холодним поглядом, підійшов до нього, обличчя перекошене від гніву:

— Андріане Диявол! — грізно прогримів він. — Ти порушив дисципліну! Це неприпустимо!

Андріан відчув страх, але разом із тим у грудях щось щеміло — та сама внутрішня сила, що завжди реагувала на емоції інших. Він не хотів цього, не хотів обманювати викладача, але порив душі був сильніший за страх.

І сталося диво — або, радше, прокляття його дару. Викладач раптово пом'якшав, очі його розширилися від здивування.

— Е-е... — почав він невпевнено, — пробач... пробач, Андріане. Можливо, я був занадто суворий...

Андріан розгубився. Він не застосовував заклять, не промовляв чарівних слів, але щось невидиме, нематеріальне змусило вчителя відступити. Хлопчик відчув, як тремтіння в руках перетворюється на тепло — на силу, що може підкорити волю інших.

Викладач, уже спокійний і майже дружелюбний, глянув на Андріана так, ніби той був просто добрим хлопцем, що випадково заблукав.

— Але будь обережний, — додав він, знову суворо. — Наступного разу може бути не так просто...

Після уроку Андріан залишився один у класі. Він не відразу зрозумів, що трапилося. У його голові одночасно блищало здивування, страх і цікавість. Це був його перший свідомий прояв сили, і він усвідомив: його дар може змінювати людей, навіть не використовуючи магії в традиційному розумінні.

Того вечора Андріан довго стояв на балконі гуртожитку, дивлячись на туманні Карпати. Він відчував, що саме сьогодні почався шлях, який може зробити його героєм... або катом. І попереду чекають випробування, де контроль над даром стане питанням життя і смерті.