Дата: середина жовтня 1983 року
Місце: Таємна рада українських магічних громад, підземні склепи під Києво-Печерською лаврою
Під важкими, пропахлими ладаном і віковою сирістю склепіннями стародавніх печер зібралася еліта українського магічного світу. Тут, у глибоких лабіринтах, куди не проникали ані промені осіннього сонця, ані шуми радянського Києва, за довгим дубовим столом сиділи старійшини карпатських мольфарів, ватаги карпатських характерників та представники старовинних козацьких магічних родин. На їхніх обличчях читалася глибока тривога. Чутки про те, що відбувалося в Карпатах — у родовому гнізді колишнього місцевого юнака, який перетворився на безжальну тінь Темного Лорда — досягли критичної точки.
Голова Ради, сивочолий характерник Максим Гордійович, піднявся з місця, спираючись на важку булаву, поцятковану захисними рунами. Його голос лунав густою луною під кам'яними склепіннями:
— Ми довго спостерігали за тишею у наших південно-західних землях, сподіваючись, що це лише відголоски чужої війни. Але ми помилялися. Той, хто колись жив серед нас, носить ім'я Андріана. Він знищив власний рід, перетворив батьківський дім на цитадель чорної некромантії, а тепер його рейди знищують цілі європейські осередки. Якщо ми не зупинимо його зараз, тут, на нашій землі, ця чума поглине все. Українська магічна спільнота оголошує на нього офіційне полювання. Жоден посібник хаосу не смітиме безкарно заливати кров'ю наші поля.
Рішення Ради було одностайним. У горах і степах почали формуватися загони бойових магів та досвідчених розвідників, озброєних не лише класичними паличками, а й давніми карпатськими замовляннями, срібними артефактами та козацькою бойовою магією. Вони готувалися завдати превентивного удару по карпатській фортеці, сподіваючись здивувати ворога на його власній території.
Але вони не знали масштабу сили, яку намагалися висікти.
За кілька сотень кілометрів звідти, у глибоких підземних лабораторіях перетвореного карпатського маєтку, Андріан уже знав про їхні плани. Його ментальні нитки простягалися далеко за межі фортеці, зчитуючи інформацію з кожного патруля та перехоплюючи думки посланців Ради ще на підходах до регіону. На його губах грала тонка, холодна усмішка.
Він піднявся з крісла, випроставшись у своїй бездоганній чорній мантії, і вийшов на широкий внутрішній двір цитаделі. Поруч із ним стояла Белатриса, чиї очі палали диким, нетерплячим вогнем, а за їхніми спинами вишикувалася армія, яку він зібрав і виростив за останні місяці.
Тут не було звичайних найманців чи випадкових послідовників. Це були загіпнотизовані елітні бійці, звернені у маріонеток вороги, живі мерці, підняті найвищими некромантськими ритуалами, та хижі темні істоти, залучені з найвіддаленіших куточків Європи. Батько і мати Андріана стояли на чолі цього строю, тримаючи знамена майбутньої імперії з абсолютковою, безмовною покорою в очах.
— Вони йдуть по мою душу, Белатрисо, — пролунав голос Андріана, низький і спокійний, що легко прорізав осінній вітер. — Вони думають, що стародавні карпатські ліси та козацькі замовляння зможуть зупинити еволюцію хаосу.
Белатриса розреготалася — її сміх лунав дзвінко і зловісно, зливаючись із густим туманом, що наповзав на карпатські пагорби.
— Нехай приходять, — прошепотіла вона, стискаючи паличку так, що побіліли пальці. — Ми покажемо їм, чого варта їхня земля, коли вона горить під нашими ногами.
Андріан підняв руку, і над фортецею злетів потужний стовп чорно-зеленої магії, що затьмарив сонце. Полювання почалося, але українські маги ще не розуміли, що вони полюють не на жертву, а на саму смерть.