Розділ 35. Смерть наставника

Дата: початок жовтня 1983 року

Місце: Віддалена цитадель магістра Альбрехта, передгір'я Альп, Центральна Європа

Нічний вітер вив у кам'яних димарях старовинної башти, що височилася на гострому скелястому уступі над прірвою. Це місце десятиліттями зберігало атмосферу священної недоторканності — тут жив магістр Альбрехт, один із найшановніших і найстаріших учених-теоретиків магічного світу, чиє ім'я викликало повагу навіть у найсуворіших реформаторів обох континентів. Саме він багато років тому, у перші дні пошуків Андріана, заклав у його свідомість будівельні блоки фундаментальних знань, навчив дисципліні духу і тонкощам вищої енергетики. Альбрехт щиро вірив, що виховує майбутнього захисника рівноваги, людину, яка зможе понести факел знань крізь темні часи.

Але тепер цей світлий факел згас останнім хворим блиманням.

Дерев'яні двері бібліотеки розчинилися без стуку. Магістр Альбрехт сидів у високому кріслі біля каміна, закутаний у важкий вовняний плед. На його зморщеному обличчі залягла глибока втома, а бліді, тремтячі руки ледь тримали відкритий фоліант. Старий магістр підняв голову і зустрівся поглядом із гостем, що безшумно виник на порозі його кімнати.

— Андріє... — голос старого пролунав хрипко, але в ньому не було страху. Лише важкий, гіркий біль розчарування. — Я відчував, як руйнується захист моєї цитаделі. Я знав, що ти йдеш. Чутки про твої звірства в Європі доходили сюди, але я відмовлявся вірити, що мої власні уроки породили монстра.

Андріан зупинився в центрі зали, оглядаючи стелажі з працями, які колись здавалися йому вершиною таємних знань. Тепер ці старі фоліанти виглядали для нього лише запиленими залишками примітивної епохи, що застаріла раз і назавжди.

— Ви навчили мене бачити магію такою, якою вона є на рівні структур і енергій, магістре, — сказав Андріан рівним, холодним голосом, що не вібрував жодною емоцією. — Ви дали мені інструменти. Але ви ніколи не розуміли головного: знання без абсолютної волі та знищення слабкості — це лише марна трата часу. Старий світ вмирає саме тому, що такі вчителі, як ви, трималися за обмеження моралі й етики.

Альбрехт повільно піднявся з крісла, спираючись на довгий дерев'яний посох, і випрямився на повний зріст. У його старечих очах спалахнув останній, яскравий спалах колишньої величі та сили давнього майстра.

— Я вчив тебе керувати енергією, але я не зміг вкласти туди душу, бо ти добровільно випарував її власними руками, — гірко промовив старий, піднімаючи посох і направляючи його наконечник прямо на колишнього учня. — Якщо мій дар і мої знання стали фундаментом для знищення цього світу, я маю власними руками зупинити те, що створив. Захищайся, Андріє.

Бій не тривав довго. Це навіть не був двобій у звичному розумінні цього слова; це була демонстрація невідворотної еволюції. Альбрехт застосував усю міць стародавніх бойових чарів, вивільняючи світлові хвилі чистої магії, намагаючись зламати захист супротивника. Але Андріан рухався з легкістю хижака, який вивчає рухи втомленої здобичі. Його темна аура поглинала закляття одне за одним, перетворюючи їх на ніщо.

Одним плавним, рішучим рухом палички Андріан випустив чорний промінь, що розбив посох магістра на тисячу кристалічних уламків і відкинув старого чоловіка назад до кам'яної стіни. Альбрехт осів на підлогу, важко дихаючи, з його розбитого обличчя стікала крові, але погляд залишався прямим і непокореним.

Андріан підійшов ближче, зупинившись над знесиленим учителем. Він не відчував ані радості перемоги, ані жалю.

— Учень перевершив вчителя, магістре, — тихо промовив він, дивлячись на Альбрехта зверху вниз. — Цикл завершено. Старе знання має поступитися місцем хаосу.

Змахнувши паличкою в останній раз без зайвих слів, він завдав фінального удару. Тіло старого магістра згасло у спалаху темної енергії, залишаючи по собі лише попіл на кам'яній підлозі. Андріан розвернувся і покинув башту, остаточно перетнувши межу, за якою не лишилося жодних авторитетів, вчителів чи зв'язків із минулим. Світ остаточно перейшов під владу Тіні.