Розділ 1. Рожеве волосся, коктейль і розбите серце

За вікнам сяяв магічними вогнями галасливий Мейвілль — попри його шум я любила це місто. В свята тут так гостро не відчувалася самотність, яка нав’язливо переслідувала мене останні кілька років. Я відсунула на край столу магічні ліхтарики, якими займалася останні 5 годин. Окрім декорування заготівель, я додала туди магію — вони мали розсіювати в повітрі маленькі, ніжні сердечка від одного лише дотику. Магія взаємодії завжди давалася мені нелегко, я краще справлялася з постійними ефектами зачарувань.

Я зробила ковток ягідного чаю, який вже давно охолов, і окинула поглядом вітальню. Ще треба було розвісити гірлянди з сердечками. Зітхнула. І для кого я стараюсь? Адже в мене немає пари, немає кохання. То чого мені святкувати День Закоханих?

Насправді мені подобалась сама атмосфера свята, а приготування відволікали від сумних думок. Тому я почала прикрашати свій дім аж за 5 днів до свята. Самотність різала десь глибоко, але я вперто не дозволяла їй зіпсувати вечір. Мені не було з ким святкувати День Закоханих — і що з того? Я все одно любила прикрашати дім. Любила це тепле світло, ці дурнуваті сердечка, відчуття свята, навіть якщо воно було тільки для мене одної.

Я вішала гірлянди за допомогою магії — і, звісно ж, це була погана ідея. Коли настрій зовсім несвятковий, то магія страшенно любить бешкетувати. Вона раптово вирвалася з моїх рук і підкинула всі гірлянди до стелі. Вони полетіли кімнатою, ніби зграя скажених метеликів. Чіплялися за штори, обвивали ніжки стільців, прилипали до полиць, а одну гірлянду магія взагалі закинула на люстру.

— Ну серйозно… — бурмотіла я, намагаючись приборкати магію, яка мене вперто ігнорувала.

Я зробила крок назад, перечепилася через коробку з прикрасами — і впала, добряче гепнувшись своєю нещасною дупцею. Сердечка над головою миготіли ще яскравіше, ніби насміхалися. Я лежала на підлозі, дивлячись у стелю, і злилася. На магію. На гірлянди. На саму себе.

— Ні, мені точно потрібен чоловік, — я потерла забиту п’яту точку. Вона в мене, бідолашна, любила притягувати пригоди. — Якщо не для того, щоб гірлянду повісити, то хоч щоб спіймати мене, коли я падаю.

А падала я частенько. Незграба — що тут зробиш?

Я підвелася і знову підняла руки.

 — Добре. Раунд другий, — пробурмотіла я.

Гірлянди все ще трохи бешкетували, але в цьому хаосі було щось живе й затишне. І нехай я була одна — мій дім все одно світився любов’ю. Чи хоча б сердечками на цих бісових гірляндах.

Закінчивши з декором, я зрозуміла, що мені потрібно добряче розслабитись, щоб зняти цей стрес. Може, сходити до бару, пропустити кілька коктейльчиків? Раптом я познайомлюсь там з таким же самотнім чоловіком, як і я? Звичайно, знайомства в барі не завжди закінчувались «і жили вони й не тужили», але хотілося хоча б цікавого співрозмовника на вечір знайти. Окрім бармена. Бо я тому милому хлопчику, мабуть, добряче вже набридла і він скоро не витримає і сам знайде мені пару. Аби тільки я припинила йому лити у вуха свої скажені думки.

Я зібралася, зробила легкий макіяж і подивилась на себе в дзеркало. Цей попелястий колір волосся зовсім не поєднувався з моїми золотавими очима, він робив мене схожою на сіру мишу. Не дивно, що чоловіки майже не звертають на мене уваги. Треба терміново з цим щось робити. Може, знову стати білявкою? Сяюче, немов перший сніг волосся мені завжди дуже личило. Але останнім часом я так виснажувалася після роботи, що магії просто не вистачало на довге закріплення кольору, а накладати заклинання раз на три дні — то суцільна морока. Сьогодні я якраз не встигла вичерпати весь свій резерв, бо була вихідна, тому, попри магічні ігрища з декором, моїх сил цілком вистачало на зміну кольору волосся.

Я почала плести заклинання — повільно водила пальцями в повітрі, креслячи лінії, що давно знала напам’ять. Я вже уявляла, яку красуню зараз побачу в дзеркалі — світле волосся, золоті очі, ніжно-рожеві губи. Усміхнувшись сама собі, я додала закріплення на місяць і спрямувала магію на своє волосся. Заплющила очі, бо вона надто яскраво спалахувала, а коли розплющила, то…

— Ой, лишенько! — я схопилася за голову, не вірячи в те, що бачу перед собою.

А бачила я не біле, як сніг, а ніжно-рожеве волосся — якраз в тон моїй помаді.

— Дурепа! — я ледь не стукнула дзеркало кулаком, але вчасно отямилась. Розбитий кулак і тріснуте дзеркало в мої плани на сьогодні не входили. — Чим ти думала? Це ж тепер на місяць! І як тепер на люди показатися?

Звісно, люди і не в такі кольори фарбувалися, але я віддавала перевагу натуральному волоссю. Я відчувала себе незручно, коли на мене витріщалися перехожі. Хоча в глибині душі завжди хотіла чогось незвичного. Ось і отримала його.

— Хоча… — я спробувала не панікувати і уважніше себе роздивитися. — Колір непоганий. Здається, мені навіть личить такий.

Ну що ж, рожевий — так рожевий. Піду підкоряти чоловіків своїм солодким образом. Я вдягла пальто, взула черевики і, прихопивши сумку, пішла до бару.

— Амеліє! — мій милий бармен аж очі витріщив, коли побачив мене в новому образі. — Що за дивовижні зміни? Ти закохалася?

Ми з Сейджем давно були на «ти», бо виливати душу і виїдати мозок зручніше в неформальній бесіді.

— Якби я закохалася, то чого б ішла до бару? — пирхнула я і сіла за стійку навпроти нього. — Із заклинанням трохи натупила. Мене сьогодні весь день магія не слухається. Настрою немає, втомилася, от вона і вередує.

— І чим тобі підняти настрій? Як завжди? «Піна колада» чи сьогодні хочеш щось інше?

Я задумалася. Сьогодні не хотілося звичного. Сьогодні хотілося хоч трошки пригод. І бажано приємних.

— А зроби мені щось незвичне, Сейдже. Здивуй мене, — я підморгнула. Сподіваюсь, що весело і грайливо, а не так, ніби я тільки почала відходити від заклинання паралізації. — Тільки хай це незвичне буде солоденьким.

— Одну хвилинку, моя найкраща клієнтко! — Сейдж відсалютував і потягнувся до пляшок, вибираючи для мене щось «незвичне».