МИС ВЕЛИКОГО ФОНТАНУ

До мису Великого Фонтану «Алмаз» доплив пізно вночі. Судно з одного заходу плавно причалило до пірсу. Команда навчено кинула швартові на причальні тумби. Дизель замовк. Настала майже тиша. На воді, збуреній гвинтами, місяць старанно відновлював доріжку, а підгуляла компанія на пляжі вкотре натхненно виводила приспів:

«И снег, и ветер, и звёзд ночной полёт…»

Далі чомусь уперто не йшло, і після слів: «Меня, мое сердце в тревожную даль зовет», хор знову дружно волав:

— И снег, и ветер…

Якийсь барбос на березі не витримав і на протяжному «…зовет…» так завив, що компанія стихла. Але ненадовго. Хористи завели «Катюшу» і поплелися з пляжу. По мису ще довго лунало їхнє різноголосе: «…расцветали яблони и груши…».

Навздогін їм неслося собаче гавкання, але вже явно з полегкістю.

Першим у каюті прокинувся кіт. Він відразу припав до ілюмінатора. Проте, замість обіцяного синього і безкрайнього моря, перед очима Харитона бовваніла незвична причальна тумба. Він стурбовано розштурхав Кротова:

— Пане майоре! Вставайте, ми, здається, море проскочили. Вже ранок, а у вікні на море і натяку нема! Ну ж бо, прокидайтеся, самі гляньте!

Кротов протер очі й зиркнув в ілюмінатор. Потягуючись та позіхаючи, він вдавано скрушно протягнув:

— Ти ба! Дійсно, море таки прозівали.

Прокинувся і Струм:

— Шановне товариство, що за гам? Ми що, прямо біля Привозу причалили?

Кротов реготнув:

— Ні-ні, просто наш Маркович від нетерплячки геть забув, що теплохід має два борти. А наша сторона якраз і опинилася біля причалу.

Харитон заспокоївся і вже переможно дивився на компанію:

— Га! А як я вас розвів? Ви, пане майоре, ще нагадайте мені, що земля кругла, і другого берега не видно, та розкажіть, де вас вночі носило?

Чоловіки перезирнулися. Кротов знизав плечима і доповів:

— Ну, як де? Посиділи в компанії з капітаном. Погомоніли про те, про се.

Кіт шмигнув носом і зауважив:

— Отож-бо я й чую, що «про те, про се». В каюті амбре від «Арарату» і досі стоїть, пішли краще на повітря.

Компанія вийшла на безлюдну палубу. На морі стояв повний штиль. У ранковому серпанку небо зливалося з горизонтом, а присутність моря видавав тільки його запах. Запах, ні з чим не зрівняний, замішаний на нотках морської солі, йоду та водоростей. Відомий і незабутній усім, хто хоч раз його вдихнув.

Кіт прожогом кинувся на корму, скочив на нижній поручень і в позі дозорного з фок-щогли заходився оглядати безмежний горизонт. Але швидко зіскочив на поміст, знизав плечима і розвів лапами:

— Ну і де ж ваше хвалене море?

Кротов легенько взяв дозорного за вухо і підвів до перил:

— Вниз глянь.

Очам кота постала розсічена косими променями вранішнього сонця бірюзова глибина, в якій невагомо пурхала зграйка сріблястих рибок. Харитон на мить відірвався від видовища, зиркнув на компаньйонів та значуще покивав:

— Оце так глибина! Краса неймовірна, куди там братися акваріуму Агнеси з її золотими рибками.

Харитон знову припав до перил, трохи подавшись вперед, він захоплено вдивлявся у воду.

Косячок морських карасів провокаційно гарцював майже біля поверхні. Нахилившись до кота, Кротов почухав його за вухом та змовницьки підморгнув:

— Може, шугонеш, виловиш дещицю і відразу на камбуз до Петрівни. Га?

Харитон хитро примружив око:

— Пане майоре, тільки після вас. А може, пан професор зволить голіруч порибалити?

Кіт весело глянув на Струма. Той почухав підборіддя та крутнув головою:

— Пропозиція гарна, але не мій профіль. Навіть якщо уявити, що я плигну у воду за рибками, то прийом пацієнтів доведеться вести вже тобі. — Струм кивнув на пасажирів, що вже висипали на палубу.

— Ага, за вами встигнеш зайнятися практикою. Ви ж мене самі відшили з прийомів.

Так, з перемовками та жартами, звісившись за перила, трійця захоплено розглядала мілководну морську фауну.

Тим часом з берега почувся церковний передзвін. Усі повернули голови в бік берега. На височині маячіли золочені бані монастиря. Якась із досвідчених пасажирок, явно богомільна, авторитетно зауважила:

— Сьогодні за церковним календарем Яблучний Спас, себто свято Преображення Господнього. Отож і дзвони до вранішньої служби. А у вечірню, певно, і Літургію правитимуть.

Дві жіночки поважного віку почали розпитувати богомільну про церковні правила та премудрості. Особливо їх цікавило питання посту та таїнство підготовки до причастя.

Решта, невіруючі, дружно подалася в кают-компанію на сніданок. Ніхто не хотів пропустити жодної години з відведених для морського загару.

Богомільна і віруючі «по оказії» непевно топталися на розпутті. Досвідчена махнула рукою:

— До вечора якось розсмокчеться, а на причастя підемо ближче до повечір’я.