КУРСИ З МАНЕВРУВАННЯ

Сонце хилилося до обрію.

«Алмаз» заходив у ділянку ріки на підході до Херсонщини. Цей відрізок був складний і відомий штурманам своїми бічними заводями та блукаючими піщаними косами. Вони намивалися ще з весни й на картах практично не позначалися, тож безпека проходу трималася виключно на досвіді капітанів.

Нічну вахту, старшого керманича і його помічника, Сич інструктував особисто. На навігаційній карті з маршрутом капітан олівцем обвів ділянки мілководдя і поставив дві великі галочки на місці з підводною косою. Озираючи матросів, Сич кивнув старшому:

— Пам’ятаєш, як тут «Октаву» засмоктало?

— А то! — відгукнувся той і додав: — Якби не ми, то затягнуло б її піском по самі вуха. Дизель на «Октаві» слабенький, а сам буксир там би не допоміг.

— Ото ж бо, — піддакнув Сич і додав: — Нашому німецькому МАНу на Дніпрі немає рівних.

Вахтові закивали, а капітан, виходячи з рубки, насварив пальцем:

— Дивіться, хлопці, не зганьбіть: ділянка не подарунок, а наш «Алмаз» буксиром з мілини ще не тягали ніколи.

Так склалися зорі — та й корабельний роман із черговою дамою-практиканткою, — що саме на цю складну ділянку і припав практичний курс від старпома Амурова.

Курс майже збігався з підручником. Там він значився пунктом: «Маневрування і управління судном за екстремальних обставин». Мета курсу — теж очевидна і благородна: надати практикантам необхідні навички та знання для ефективного управління судном у різних умовах. Враховуючи останнє, курси від Амурова проходили виключно в нічний час.

Теоретичну частину курсу Едік викладав вдень. Черговій дамі-практикантці він сипав морськими термінами, поблискував відновленою в Запоріжжі золотою фіксою, підливав шампанське та розсипав компліменти. У жертви голова йшла обертом від перспективи на практиці дізнатися принципи роботи рульового пристрою. А що вже й казати про те, щоб наочно відчути роботу двигуна й оцінити його вплив на маневреність? Хіба хто може встояти від такої нагоди? А тим паче дами, схильні від природи до такої морської науки.

На капітанський місток Амуров явився у доброму гуморі. Він весело кивнув старшому вахтовому і напарнику:

— Щоб до третьої ночі і ноги вашої тут не було!

Вахтові перезирнулися. Старший делікатно поцікавився:

— А капітан у курсі, що ви в нічну заступаєте?

Старпом недбало кинув:

— У курсі, у курсі. Ділянка тут складна, тож і пройти її я вирішив персонально.

Матроси переминалися з ноги на ногу. Старший намагався щось пояснити на карті, але старпом суворо витріщився на підлеглих:

— Ви ще тут?

Флотські перезирнулися і явно неохоче покинули рубку.

— Ну от, так воно краще буде, — з цими словами Амуров витяг з кишені люстерко, скалячись та милуючись золотою фіксою, поправив зачіску і замугикав фривольний мотивчик. Далі виставив на стіл коньяк та цукерки, крутнув диск металевого стільчика і задоволено на нього гепнувся.

Тобто весь ритуал вказував на неминучий сеанс практичного курсу управління судном в екстремальних умовах.

Практикантка не забарилася.

Як і було домовлено, десь за північ дама ввалилася на капітанський місток із тирадою:

— Я вже від нетерплячки порулити самотужки пляшку шампанського вцмулила!

Амуров резонно зауважив:

— Мадам, не переймайтеся. Шампанське справі не завадить, тим паче пароплав — не автомобіль, і в жодних правилах немає чогось типу: «у нетверезому стані…», ну і таке інше…

Далі описувати події немає ніякого сенсу. А сам навчальний процес приблизно описаний у згаданому підручнику.

О першій годині ночі вплив потужності старпомівського двигуна на поведінку судна відчули навіть деякі пасажири.

Спочатку «Алмаз» почав виписувати курсом чудернацькі кренделі, потім сповільнив хід, здригнувся всім корпусом і зупинився.

На капітанський місток Сич увірвався в халаті та капцях на босу ногу. Практикантку він, звісно, не застав — її як вітром здуло. А от старпома якраз застав. Той безладно крутив штурвал і розпачливо сіпав рукоять корабельного телеграфу, яку міцно защемило частиною жіночого спіднього в положенні «Повний вперед». Рубку прикрашали розсипані підлогою цукерки та порожня пляшка коньяку «Арарат».

З капітанського містка Амуров вилетів від потужного пенделя під зад, а розлогий рев Сича «Геть!.. Геть з містка!!!» пасажири в солодкій дрімоті сприйняли за два довгі гудки теплохода. Ніхто нічого не запідозрив, усі продовжували спати.

Стояла тиха зоряна ніч. Глибоке південне небо навскіс перерізав Чумацький Шлях, а самотній «Алмаз» посеред затону у відблисках бортових вогнів виглядав як грандіозна прикраса монаршої діадеми.

Ідилію порушила метушня матросів на палубі й окрики капітана: «Де Гапликін? Негайно знайдіть боцмана!»

Боцман вигулькнув перед командором, як чорт з табакерки, і забідкався:

— Петровичу! Це ми що, дно поцілували?

— А ти сам не бачиш? Швидко лаштуй футштоки, глибину будемо міряти!

Результати замірів були невтішні. Сич вилаявся:

— Трясця його матері! Ніс по саме нікуди в мулі, днище на піску лежить, а корма над глибиною зависла!

Боцман бадьоро заспокоїв кепа:

— Матвію Петровичу, та не переймайтесь ви так, наш дизель і не таке долав. Я в машинне, ви на штурвал. Будемо відпрацьовувати задній хід на відкат.

Теплохід з пастки визволили вже на світанку. У замазуреній тільняшці, з розчервонілим обличчям Гапликін влетів у ходову і захоплено схилив перед капітаном голову:

— Петровичу, знімаю капелюха, в маневруванні ви неперевершені! Це ж як треба відчувати положення стерна, щоб так корму розхитати!

Сич вдоволено посміхнувся та поблажливо поплескав боцмана по плечу:

— Сеня, проплаваєш з моє, і рух потоку води підошвами відчувати будеш.

Капітан виглянув з ілюмінатора на палубу і заклопотано почухав потилицю:

— Семен Павлович, дуй вниз, там публіка вже прокинулась. Заспокой і поясни: зупинились обстежити затон, і через пару годин рушимо далі. До речі, де той жигало сховався?