СЮРПРИЗ

З екскурсії майор і професор повернулися добряче голодні. Але не злі.

Кіт, як звичайно, лежав на ліжку з олівцем у лапі. Він розгадував кросворд. Відклавши часопис, він єхидно поцікавився:

— Ну що, панове, острів не затопило? Встигли надивитися?

Кротов заглянув у газету:

— Ба! Харитончику! Я так бачу, цього ребуса тобі на всю подорож вистачить?

Не чекаючи відповіді, майор задоволено потер руки:

— Панове, сурма кличе! Гайда на обід.

Кротов запитливо подивився на Харитона. Той, розвалившись у кріслі, мружився на ілюмінатор. Почухавши живіт, кіт наморщив носа і заявив:

— Ви знаєте, мабуть, ідіть самі. На мене чомусь гикавка напала. Я буквально перед обідом рибкою перехопив. Апетиту геть нема.

— А рибу де доп'яв? — здивувався Кротов.

— Чому відразу «доп'яв»? Чайок хлібом підгодовував. Шеф-кухар помітила, певно, розчулилася і пригостила шматочком лосося.

Кротов розвернувся до професора:

— Романе Ароновичу, занотуйте в щоденник: «пацієнт оголосив голодування».

Харитон не забарився:

— А ви, пане майор, на дверях ще табличку вивісьте: «Тварин годувати заборонено!»

Професор значимо протягнув:

— Григорію Івановичу, ми з вами явно щось пропустили.

Кротов махнув рукою:

— Піст йому тільки на користь піде. Поголодує і не буде такий уїдливий. А там дивись — і мудрувати стане поменше.

Коли за професором і Кротовим зачинилися двері, кіт почухав за вухом та промурмотів:

— Ех, погарячкував... Було б краще не випендрюватися, а йти разом з ними на обід.

Ситх компаньйонів кіт з порога зустрів запитанням:

— Ну і як вам обід? Гуляш смачний був? Кротов спантеличено протягнув:

— А ти про гуляш звідки знаєш? Під вікнами шниряв?

Обуренню кота не було меж:

— Пане майор! Ну звідки у вас жаргон такий? І що значить «шниряв»! Це ж навіть для кота бродячого образливо!

Кротов зробив руками жест, ніби відкараскуючись:

— Міль пардон! Тисяча вибачень. Це в мене, мабуть, екскурсією навіяло!

Майор для солідарності зиркнув на професора. Той у відповідь кивнув, але філософськи-повчально.

Далі поговорили про погоду, дружно поремствували на спеку та, як заведено, залягли на післяобідній сон.

Харитон прокинувся першим. Від нагоди здивувати компанію його розпирала нетерплячка. Кіт підійшов до сплячого Кротова та зазирнув на його годинник. Показувало на пів на сьому. Вмощуючись у плетений стілець, кіт зітхнув і почав вовтузитися.

Від котячого тупання та скрипу стільця першим прокинувся професор. Він співчутливо глянув на страждальця:

— Що, від голоду не спиться?

Кіт розсудливо зауважив:

— Ну, не те щоб і голод, але на зуб чогось би й кинув.

Від балачок прокинувся Кротов. Він задоволено потягнувся, позіхнув і зиркнув на годинник:

— Ми на вечерю не проспали?

Кіт зневажливо махнув лапою:

— Та куди там. Ще цілих пів години в запасі.

Допоки компаньйони після сну вмивалися та чепурилися, кіт, сидячи на стільці, почав пошкрябувати кігтями по столу. Кротов весело відірвався від дзеркала:

— Харитоне Марковичу! Агов! Ви про що шкрябаєте? Замислились, чи варто продовжувати голодовку?

— Вам, шановний майоре, аби про їжу. Я про інше думаю.

Струм і Кротов перезирнулись, а професор співчутливо перепитав:

— Може, у вас зі шлунком щось не гаразд?

— Та ні. Який там шлунок, у мене на умі питання крутиться.

Компаньйони насторожено подивились на Харитона. Кротов кинув:

— Викладай, що удумав?

— Ну що ви такі шугані? Питання звичайне: ви в чудеса вірите?

Кротов полегшено зітхнув:

— Давай про чудеса після вечері потолкуємо. Гаразд?

Харитон якось загадково протягнув:

— У тім-то і справа… що після вечері чудес уже і не буде. А от я наразі плесну лапами, і вечерю нам накриють тут. Прямо в каюті!

Майор махнув рукою:

— Ти тут сиди і плескай, а ми йдемо в кают-компанію.

Струм розсудливо зауважив:

— Ні, ні, шановний. Він таки щось знає або каверзу якусь удумав. Повірте мені. Цього індивіда я вже трохи вивчив.

Харитон цикнув зубом:

— Ставлю на кін свою вечерю. А ви, якщо чудо збудеться, заберете свої шпильки назад.

Кротов махнув рукою: