ЗОЛОТІ РИБКИ, ПІНГВІНИ, ТА ДУРДОМ

Невдовзі  офіціантки спостерігали досить незвичну картину. За столом кают – компанії, сиділо дивне товариство: кіт, з накинутим махровим рушником в чудернацьких драконах, їх шеф – кухар та капітанша.

  Люба  скомандувала:

— Зіна діставай шампанське, я пригощаю, будемо обмивати спасенну обручку!  Потім обернулась до обслуги, та кивнула:

— Оксанко, заглянь в холодильник, там лосось є. Приготуй, та гарно подавай до столу. Зіна здивувалась:

— Шампанське під лосось?

Люба махнула рукою:

— Неважливо, що під що. Головне, що є те і те. А взагалі то, лосось не про тебе, і вона виразно подивилась на Харитона.

Сховавши подушечки лап під пахви, кіт примружився, та поважно промурмотів:

— Мр… да, давненько я лосося не їдав. Наскільки пам'ятаю, ще з часів служби в війську.

Зіна поцікавилась:

— А що і в армії теж червону рибу подають? Чи це вас Григорій Іванович так балував?

— Ага, розбіглись, той побалує. Це я йому балики носив. 

Подруги здивовано дивились на кота. Той в позі фараона, з лапами під пахвами, перевів погляд з Зіни на Любу:

— Ну що тут дивного? Просто я мав гарні стосунки з начпродом. Досить точно прогнозував йому дати перевірок. А він, як міг, мені віддячував. Люба аж заїкнулась:

— А..а.., як… таке можна вгадати?

Кіт багатозначно почухав за вухом:

— Тутечки і думати не треба. Головне нюхати, і робити висновки. Якщо жінка командира частини виходить з продовольчого складу, а від її сумки пахне тільки петрушкою — завтра чекай перевірки.

Дівчата розсміялись.

Тим часом Оксана принесла таріль з нарізкою сьомги, прикрашеної свіжою зеленню, лимоном, оливками, та крапочками майонезу.  Кіт лапами сплеснув:

 — Отакої! Подібної картини я ще не бачив!

 Люба гордовито кинула:

— Моя школа!

На столі тим часом з’явилось шампанське, цукерки та Боржомі від Зіни.

Кіт потягнувся до мінералки лапою, але буфетниця його випередила:

— Ой-ой! Не треба, я сама відкрию, бо мені від вашого фокусу з кігтями, трохи лячно. 

На що, кіт поблажливо кинув:

—  Ха…  – найшли чого лякатись.

Допоки Зіна відкривала мінералку, Люба гучно стрельнула шампанським, налила келехи та вичікувально подивилась на компанію:

— Пропоную тост: — За Харитона Марковича! За його героїзм  та мужність!

Компанія чокнулась. Дівчата осушили  шампанське, а кіт, як звичайно сьорбнув Боржомі, та зайнявся сьомгою.

Другий тост: — «За пректасних дам!» вже виголосив Харитон.  Він налив їм по повній , а ті і не пручаючись, за «нас прекрасних», випили до дна. Кіт при цьому прихлебнув Боржомі. Після другої, Люба вже трохи розслабилась, і млосно спитала:

— Котику, а можна я вас розцілую? Харитон наморщив писок, та пробурчав:

— Хоча я цього і не люблю, однак для вас зроблю виняток. Тільки будь ласка не в носа.

Люба чмокнула кота в щічку, той не втримався, смикнув вухом і промурмотів:

— Ну це ви точно, як моя Агнеса. Та теж полюбляла полизкатись.

Суворо-вдавано, Люба вставила:

— Це яка, ще така Агнеска? У нас що, конкурентка з’явилась?

Кіт недбало махнув лапою:

— Заспокойтесь, Агнеса, це господарка дому в Голландії, де я жив змалку.

Дівчата переглянулись, а Зіна здивовано протягнула:

Так ти родом з самої Голландії?...

— Кіт поважно закивав:

— З тієї самої. Я в Амстердамі народився.

Зіна тільки й знайшлась, що вражено протягнула:

— Мугу… он воно як виходить… То ти у нас амстердамець!

— Ясне діло, що амстердамець, — кіт запишався, і додав,— але душею я геть тутошній. Перебираючи увагу, Люба посипала на кота дифірамби:

— І як це ви котику так..., таку дрібну річ, і на такій глибині…?

Кіт недбало махнув лапою:

— Це для мене запросто.  Я ще в дитинстві золотих рибок з акваріуму виловлював, щоправда глибина там була менша. Але за ті рибки, Агнеса мені вухо накрутила. Навіть втопити обіцяла. Але ж ви розумієте, це так, жартома. Та я їй і не дивую, в неї хобі таке було, екзотику розводити. Хоча, як на мій погляд, заради такої дрібноти час витрачати, то справа пуста. Інша річ сомів запустити…Ммм.р… 

Кіт аж лапами розвів, мрійливо  прикрив очі, уявляючи  в голові розміри здобичі. Дівчата в захоплені крутили головами, а кіт продовжував:

— Акваріум то ще пів біди, а от господар дому, так той тераріум тримав. Уявляєте,  заради однієї отруйної жаби  величезний тераріум, хоч бройлерів розводь. Так я про жабу. По необачності якось, вскочив я до того жабятника, і як на біду здибав оте фіолетове чудовисько. Я його, геть по дружньому, поплескав по голові, типу — як ся маєш, друже? Навіть здуру облизав йому боки. Хто ж знав, що воно ядовите.  А та клята жаба, зубами вчепилась мені в хвіст. Довелось вцідити їй декілька разів по голові. Потвора відразу здохла, але  б ви  бачили, як за нею господар побивався. До речі, теж професор.