Розділ 36. Доля Касія

З дитинства допитливий, уважний та кмітливий Яків знав, що він буде боротися за справедливість, викривати правду й садовити за ґрати злочинців.

Це була людина, яка абсолютно відповідала своїй посаді. І служив він передусім на благо міста, а не, як часто-густо буває, на свою власну кишеню.

Яків мав виняткову інтуїцію та феноменальну спостережливість. Тож щойно  зайшли Адам та барон до столової зали, як поліцмейстер усе відмітив. І запах алкоголю, і бурі плями на одязі двох чоловіків, і їхній розгублений, навіть зляканий вигляд.

А поява графині Євлампії взагалі трохи здивувала його. З неї й розпочав допит доскіпливий поліцмейстер, не давши навіть якоїсь хвилини всім оговтатися. Спочатку начебто невимушено й  ненав’язливо розпочав бесіду із графинею.

Підійшов, поцілував руку, привітався. І звісно ж, перше питання було про її відсутність протягом такого тривалого  часу.

- Я була тут, у маєтку, я хворіла, - запиналася графиня і зиркала на Адама увесь час. – Я не могла виїхати в місто.

- Але ж Ваш син повідомляв усім, що ви загинули, - трохи почав тиснути на неї. – Він свідомо мені брехав щодо вашої подорожі та пошуку ваших тіл? Так, виходить?

- Так, ми домовилися про це, щоб ніхто не знав про нашу дивну хворобу, - графиня обперлася на руку барона Крісовського, немовби шукала захисту та підтримки. – Ми усі були не зовсім…кхм...нормальні.

- Я взагалі не бачу в цьому якоїсь логіки. Якщо усі живі, нащо поширювати чутки, що вони мертві, - і миттю втупився поглядом в Адама. – Пане Адаме, я б хотів провести допити: спочатку усіх разом, потім кожного окремо. Також я вважаю за потрібне обшукати будинок. Сподіваюся, ви не заперечуватимете? Але спершу прив’яжіть, будь ласка, чи зачиніть десь хижу тварину. Дуже дивно, що вона ось так ось розгулює у вас будинком.  

Його слова були чіткими, твердими, владними, тож ні в кого не виникало думки щось сказати всупереч. Чому Яків вирішив спочатку влаштувати груповий допит? Бо не хотів, щоб вони мали змогу домовитися потай. Але ж когось треба було відпустити з твариною, бо її присутність злегка напружувала. Едда підійнялася й разом із пантерою попрямувала до виходу.

- Панянко Еддо, а з Вами мені найбільше хотілося б поспілкуватися. Тож чекаю на вас якнайшвидше. Куди Ви маєте намір йти?

- Я лише відведу Едуарда в оранжерею і повернуся за декілька хвилин, - бовкнула необдумано Едда.

- Едуарда? Ви назвали тварину іменем графа? А граф також живий? – не давав навіть хвилини їм змовитися, зиркав на всіх по черзі. А потім обдивився прискіпливо Аглаю, помітив ще досі почервонілі руки та зламані нігті.

- Ні, - відповів Адам, напружено чухаючи лоба. – Батько помер і він похований у сімейному склепі. Минулого разу Ви не оглядали склеп і не питали про це, тож я й нічого не розповідав.

Яків підійшов до Аглаї, яка продовжувала обійматися із сестрою.

- Люба Аглає, - вже на правах майбутнього родича фамільярно звернувся до неї. – Розкажіть мені, будь ласка, що тут за дивина така відбувається у цьому маєтку? Для чого такі таємниці? І хто все ж таки живий, а хто мертвий?

Присутність рідної людини поряд надавала Аглаї впевненості. Так було затишно біля Анни, так довірливо споглядала за нареченим сестри. Вона розуміла, що Яків точно огляне маєток і знайде тіла. Навряд  чи Едді вдасться сховати тіло Митридонта за декілька хвилин. Та й чи був у цьому сенс? Адже кожен має отримати своє. Касій, дійсно, був убивцею. Тож, навіть не дивлячись на Адама, Аглая почала все правдиво розповідати пану Якову. Ну, майже правдиво, змовчала про магічне підґрунтя усіх цих подій.

- Пане Якове, Касій сьогодні вбив двох людей: вихованку графині та дворецького. Він перебуває під замком у підвалі, - говорячи цю правду, вона чомусь не подумала про почуття графині Євлампії.

А та аж розпачливо скрикнула. Напевно, навіть звістка про коханку чоловіка чи про магічний вплив на їхню сім’ю не зламала її так, як ця новина. Вона ледь не впала. Барон  підтримав її та підвів до стільця, налив із графина та подав склянку води. Вона лише шепотіла, витираючи потоки сліз: «О, Господи, ні…Клотильда, Митридонт. Це неможливо…Наш син – вбивця…»

Едда досить швидко повернулася, стала поряд і також обійняла Аглаю. Не графиню ж їй було втішати.

- Пане Адаме, це правда? – Яків різко повернувся до непорушного хазяїна маєтку, який схрестив руки на грудях та напружено щось думав.

- Так, мій брат збожеволів. Я розумію, що це неправильно. Однак я приховував від Вас перебування моєї родини в будинку, бо часом на них находило божевілля. Я не хотів, щоб їх утримували у спеціальному закладі. Ба більше, це було б ганьбою серед нашого панства. Моїй матері значно краще, вона вже майже здорова. Ось Едда за допомогою своїх шаманських замовлянь та цілющих порошків з острова проводила лікування. Але Касій, на жаль, вийшов з-під контролю і скоїв цей страшний злочин.

Аглая та Едда підтвердили його слова. Вони обидві, доповнюючи одна одну, переповіли усі жахіття, які влаштував їм Касій в оранжереї. Едда розпливчато повідомила про те, що сталося у камінній залі. Про магічні камені всі очевидці, ясна річ, змовчали. Погодився з усім сказаним і барон, наголошуючи лише на тому, що графиня нині абсолютно здорова. Що вона, окрім шаманських напоїв, вживала навіть ліки, які сам барон їй і привозив. Із самою ж Євлампією було неможливо поговорити, бо вона істерично ридала, пила жадібними ковтками воду й ховалася в обіймах Крісовського. Що, звісно, змусило Якова засумніватися в її цілковитому одужанні. Як і в тому, що Касій – хворий, а не звичайний собі маніяк.