Розділ 32. План Касія

Касій сидів на широкій плетеній канапі з розшитими подушками. Там, де вперше побачила Аглая графиню Євлампію.

Худорлява Едда, напевно, від злості на все сімейство Домбровських, добряче все ж таки вперіщила Касію по обличчю. Бо уся скроня була закривавлена й навіть світле волосся трохи багряніло кров’ю.

Він сидів на тій канапі, немовби повністю контролював ситуацію, і все йшло за його божевільним планом.

Адам же, побачивши на підлозі, біля ніг брата, зв’язаного дворецького, і злякався, і заспокоївся водночас. Бо спершу здалося, що Митридонт мертвий. Дворецький був у сидячому положенні, а його голова лежала на канапі, біля стегна Касія. Однак, на радість, він трохи сіпнувся і стало зрозуміло, що все ж таки живий. Проте Касій однією рукою тримав ніж біля шиї своєї жертви. Той самий ніж, який гидувала взяти руками Аглая, бо ж увесь був у крові Клотильди.

Та й з батьком було все не так просто. Зв’язані лапи, щоб не рухався, туго перев’язана морда, щоб не видавав жодного рику. А з повідцем то взагалі Касій намудрував. Бо зрозумів Адам, що то за вузол. Самозатяжна петля, один кінець якої кріпко обвивав товсту шию пантери, другий був намотаний на руку Касія. Варто йому лише потягнути за кінець мотузки, як зашморг здавлюватиме ще сильніше. До цілковитого удушення. Що й підтвердив відразу режисер цього дійства:

- Якщо ви щось задумали, то знайте, що я за секунду проштрикну горлянку цьому прислужнику. Не рухайтеся й не підходьте до мене. З кожним вашим хибним кроком, я здавлюватиму шию тварини сильніше. І, особливо, це стосується тебе, дикунко. Щойно я побачу, що ти лізеш у свою торбу, твоєму коханому буде непереливки. Зрозуміло?

Ситуація була вкрай погана. Адам картав себе, що не відправив дівчат геть з будинку. Тепер от стояли по обидва боки від нього. Лише сковували його рухи. І за них хвилювався більше навіть, ніж за себе. Але спокійним, рівним голосом промовив до брата:

- Касію, скажи мені, що ти хочеш? Гроші? Маєток? Нумо поділимо спадок навпіл. Ми домовимося. Ба більше, ти маєш магічні порошки. Використаєш раухтопаз, будеш все життя жити безбідно.

- Е, ні братику, - мовив лукаво Касій, ще й гострим кінчиком ножа вдавив сильніше в шию бідолашного Митридонта. – Таке раніше треба було пропонувати. Зараз я хочу більшого.

- І чого ж? – витримці Адама можна було лише позаздрити. І навіть опустив руку з револьвером, однак стежив за братом неухильно.

- Тепер я хочу твоє життя, твоє тіло та твою жінку, - і блимнув безстидними очиськами на Аглаю. – Ми чудово попрацювали в тандемі. Готовий на такі умови? І я залишаю живими твого батька й твого дворецького.

- Як тобі вдалося їх зв’язати взагалі? – Адам заговорював його, думав тим часом напружено, як діяти.

- Адаме, ти смішний. Магічний онікс, звісно. Хоча дворецького я ще скрутив у невидимій подобі, не маючи порошків. Зашморг на шию, та й по всьому. Мені нічого не вартувало заловити його в темних коридорах маєтку. Ну а потім все було легко. Наша маленька дівчинка мені дуже допомогла.  

Адам прагнув заговорити його, відстань була доволі значною до канапи. Не підскочиш раптово й не виб’єш ножа з рук. Ризикнути життям свого друга він не міг.

- Ти ж розумієш, що я не піду добровільно на власне вбивство. І що тобі дасть перебування у моєму тілі? Розійдемося краще по-доброму. Отримаєш купу грошей, житимеш будь-де. Це хороша пропозиція, Касію, погоджуйся. Я навіть пробачу тобі вбивство Клотильди. Сховаємо труп, та й по всьому. Ніхто нічого не дізнається. Просто розв’яжи батька й віддай мені ножа.

- Що мені дасть перебування у твоєму тілі? – Касій усміхнувся якоюсь божевільною усмішкою. – Можливо, ту материнську любов, яку я так і не отримав. Ти навіть не уявляєш, як це бути не улюбленою дитиною, а помилкою. Результат проступку, який хочеться забути. Саме так до мене ставилася наша мати, правда ж? Ти, Адаме, ти завжди був центром всесвіту для всіх. Для графа Едуарда, для нашої мами, для тієї дурепи Клотильди, навіть для прислужника. У когось сам поважний Митридонт ходить в посіпаках, а комусь задовольнятися грубими ласками недолугої служниці.

От після цих слів Касія, згадалася Аглаї її служниця. Як вправно Сусанна підштовхувала свою пані до необхідних висновків, до бажаних дій. Гірко стало від власної недалекоглядності. Але ж треба було якось діяти. Вона зиркнула на Едду. Щось треба вигадати, їх троє, а він один. Ще й револьвер в Адама. Невже він не придумав досі якийсь план? Та Адаму, певно, хотілося поговорити.

- Чи я тебе колись принижував? Так, можливо, в дитинстві, щось таке говорив, хизувався тим, що мене люблять більше. Дитячі ж бійки ти не вважаєш серйозною причиною для того, щоб вбити невинного дворецького. Нехай, батько помилявся. Так, я погоджуюся з тобою, він мав би пробачити матері та ростити тебе як рідного сина. І мати поводилася негідно із тобою. Але це їхні помилки, Касію, не наші! Не нам за них відповідати й виправляти також не нам. Не роби дурниць!

Та, певно, ця щемлива промова зовсім не зворушила Касія, бо він продовжував так само глузливо посміхатися.

- Дурницю я зробив, коли недооцінив дикунку. Ти ж щось випила так, якийсь захист антимагічний? Бо я розрахував час, магічний онікс мав би ще діяти. Тому й повернувся так безпечно спиною до тебе, щоб поцілувати свою дівчинку. Ну а загалом, ти була доволі передбачуваною, Еддо. Як і ти, Аглає, - він зиркнув на перелякану Аглаю таким дивним, переможним поглядом.