Розділ 21. У сестри Аглаї

Як відразу здогадалася Аглая, до Анни завітав поліцмейстер, пан Яків.

Пан Яків був доволі привабливим чоловіком середніх літ, зі статною фігурою та акуратною борідкою. Про нього говорили, що був серйозним та принциповим мужчиною, який міг і професійну впертість проявляти, і, що взагалі було малоймовірно, навіть чесність та безпристрасність стосовно розслідування різноманітних злочинів. Саме цими своїми рисами й привабив  розсудливий вдівець молоду Анну.

Вони сиділи у саду, тримавшись за руки, під ніжно-рожевим цвітом яблуні. А коли почули, як рипнула хвіртка, то трохи зніяковіло відсунулися одне від одного на тій вузькій лавці.

- Ох, сестро, як чудово, що ви завітали. Хоч і зовсім не очікувано, та я щаслива вас бачити, - защебетала Анна, підійнялася назустріч і радісно обійняла сестру.

Чоловіки шанобливо привіталися один з одним і розмістилися хто де. Адам на тій самій кованій лавці, вмостивши поряд із собою Аглаю. Яків уподобав собі плетене крісло й очей не зводив із заклопотаної Анни, поки вона доносила чашки й печиво.

Невимушена й легка розмова велася серед того запашного цвітіння фруктових дерев та веселого щебету пташок. Обговорили новини міста, державні справи, спільних знайомих і теплу погоду. А потім Яків повідомив, що ось саме сьогодні наважився зробити Анні офіційну пропозицію.

- Люба Анно, я так рада за тебе, - вигукнула Аглая.

- Я також за себе дуже рада, - аж світилася щастям Анна. – Ми вирішили, що весілля відбудемо наприкінці вересня.

- От бачиш, Адаме, не всі одружуються через місяць після знайомства, - незлобливо вколола чоловіка Аглая.

- Я не міг дозволити такій красуні ходити вулицями міста незаміжньою, тебе точно вже хтось би викрав із-під мого носа, -  владно так промовив Адам, ще й руку ніжно поцілував.

Млосно стиснулося серце Аглаї. От вірила йому саме в цю мить. І відчувала, що закохується в нього дедалі дужче, нестримно й безповоротно. Та гарний настрій Аглаї повіявся геть, бо зайшла мова про сім’ю Адама.

- То що, так ніяких новин і не було про Ваших рідних, Адаме? Ви говорили, що відправлятимете детективів по тому маршруту, яким подорожували Ваші батьки? – нагадав Яків про події річної давнини.

- Ні, на жаль, жодної інформації, - переконливо брехав Адам, проте якимось дивним чином їй вже вдавалося розпізнавати його брехню.

- До речі, все хотів спитати, яка доля спіткала ту дивачку, Едду, здається? – продовжував свій ненав’язливий допит поліцмейстер.

- Вона відправилася на свій рідний острів, - відповів Адам і зморщив лоба, ніби пригадував. – Я ж Вам, здається, тоді все пояснив.

- Так-так, пригадую. Знаєте, пане Адаме, - сказав Яків, затягнувшись сигарою та пустивши густий тютюновий дим. – Та таємнича ситуація з Вашими рідними все ніяк не дає мені спокою. Жодних зачіпок, ніякої інформації. Дивно.

- Але ж Ви оглядали маєток, спілкувалися зі слугами, - абсолютно незворушно нагадував Адам. – І тоді ж начебто ніяких питань у Вас не виникало.

- Ну лише стосовно цієї загадкової Едди, - промовив Яків. – Я б все ж таки оголосив її у розшук.

- Запевняю Вас, пане Якове, розшук та допит цієї дівчини нічого б Вам не дав. Це було зайвим. Я й сам ледь пережив той складний період в моєму житті. Нащо наражати на страждання ще й дівчину, яка живе бозна-де, - вже сталевим холодом звучав голос Адама.

- Просто приїзд цієї незвичайної дівчини, яка, як я пам’ятаю, була коханкою Вашого батька. Потім раптова подорож усієї сім’ї…І таке страшне лихо спіткало Вашу родину, - от ніяк не вгамовувався доскіпливий поліцмейстер. – Чи може бути пов’язана ця Едда із трагедією? Вона мені здалася дуже цікавим екземпляром, навіть із дрібкою божевілля. Ох, як згадаю, скільки ґвалту та пересудів наробило це розкуте дівча серед наших високоморальних матрон, - аж кахикнув трохи зніяковіло.

Анна, звісно, не проґавила можливості розпитати, навіть Адама не посоромилася.

- Ого, як цікаво! – звернулася до свого відтепер вже нареченого. -  Розкажи-но, що ж такого накоїла ця особа і хто вона взагалі така.

Пан Яків красномовно промовчав. Аглая відвернулася, бо не була впевнена, що Адам захоче обговорювати свої сімейні пристрасті. Однак він в загальних рисах розповів коротко Анні історію нещасливого батькового кохання. А потім додав те, чого Аглая не знала.

- Едда поводилася дуже безпосередньо та вільно серед містян. Вона, бувало, виходила на вулицю так, як звикла жити на острові.

- Тобто, практично оголена, - уточнив пан Яків. – Це було, звісно, немислимо й незрозуміло. Прославляти вранішнє сонце, викликати духів своїми голосними співами спозаранку – як лишень не розважала Едда випадкових очевидців своїми дивацтвами.

- Тож батькові й довелося забрати її із міста до нас у маєток, - відчувалося, що Адам дуже хоче закінчити цю розмову.

- Так-так, пам’ятаю, - погодився Яків. – Пан Едуард ледь не на колінах благав мене не зважати на цю неприпустиму поведінку. Тобто, Ви впевнені, що вона ніяк не причетна до зникнення Ваших рідних?

- Цілковито впевнений, - поспішно відповів Адам.

Аглаї й хотілося усамітнитися десь із сестрою, однак вона вирішила, що не розповідатиме їй про магію в маєтку Домбровських та свої хвилювання. Адже так не хотілося псувати їй цей пам’ятний день.