Розділ 18. Читання Аглаї

Аглая стрімко зайшла в бібліотеку й зачинила двері. Високі полиці зі численними фоліантами упиралися в різьблену закрутистим орнаментом стелю. Якраз впритул до широкого вікна знаходилася лише одна полиця з книгами. Напевно, саме про неї й говорив Касій. Дійсно, внизу відшукала сховок - невеликі дверцята, що були замкнені. Хвилин п’ять нишпорила поміж книгами, щоб знайти ключ. Не могло б бути такого, щоб ключ граф Едуард завжди носив із собою. Зручніше було сховати його десь в бібліотеці, біля сховку. І не помилилася. За однією з книг виявила невелику скриньку, а в ній ключ. Відімкнула дверцята і побачила на полиці купу записників в шкіряних палітурках.

Граф Едуард, напевно, в усьому полюбляв порядок, адже в кожному записнику перша сторінка була детально розписана, яку інформацію слід в ньому шукати. Ще й сторінки пронумерував. У тих записах графа було дуже багато інформації про щось дивне, містичне, магічне з різноманітних куточків світу.

Аглая засмутилася, бо думала, що довго шукатиме, однак п’ятий блокнот, який вона взяла, був саме про плем’я тьхі-чу.

Швидко гортаючи сторінки, знайшла те, що шукала. З полегшенням  впевнилася в тому, що Адам розповідав їй правду. Дійсно, граф Едуард детально занотовував магічні властивості тих твердих порід, що виявлені були ним на острові, описував камені, які так чи інакше впливають на навколишнє середовище й на фізичне тіло людини. Про аметист, щоправда, було трохи дивно написано.

«Магічний аметист – камінь закоханих. Відновлює фізичне тіло людини, дарує довголіття та любов, яку не подолає навіть смерть». Цікаво, це аметист подарував графу Едуарду таку сильну любов до остров’янки? Але ж від смерті, як бачимо, цей магічний камінь його не врятував.  

«Магічний андалузит, за допомогою якого можна викликати духів та контролювати переселення душі». Це те, про що розповідав Касій. Уміння Едди.

«Магічний малахіт дозволяє отримати дар невидимості». Ну, чи дар, чи прокляття - це ще питання.

«Магічний турмалін надає можливість набувати такої подоби, якої прагне власник каменю». Це якось звучало навіть неправдоподібно.

«Магічний онікс, за допомогою якого можна здобути владу, стати сильним та рішучим, а також сприяє загоюванню ран».  Тут взагалі незрозуміло написано. Як це «здобути владу»?

«Магічний морганіт знімає магію інших каменів та негативний магічний вплив». Напевно, граф Едуард не мав цього каменю, або ж йому не вдалося вивезти саме морганіт з острова. Бо родичі його досі під дією прокляття.

«Магічний олександрит надає властивість передбачати майбутнє і бачити незриме». Це значить, що Адам може бачити своїх родичів, якщо користується цим каменем?

«Магічний сердолік викликає закоханість та пристрасть». Цікаво, чи знали члени сім’ї графа про існування такого каменю? І чи не використовувала його графиня Євлампія або Клотильда?

«Магічний раухтопаз матеріалізує бажане, тобто перетворює матеріальну породу одного виду в інший, задуманий власником». А чи не це мав на увазі Адам, коли розповідав, що скло можна перетворити на діаманти?

І так ще декілька списаних акуратним почерком графа сторінок про ці дивовижні знахідки. Про їхню магічну дію, особливості використання. Формули, розрахунки, незрозумілі пояснення. Виявляється, що не всі магічні камені можна застосовувати одночасно один з одним. Були наведені схеми  поєднання їх магічної дії. Але всі розтираються за допомогою спеціального приладдя у порошок.

Аглая безсило опустилася на підлогу й притулилася спиною до холодного віконного скла. Думки її хаотично крутилися в голові. Якщо написане графом правда, то це просто неймовірно! Таке відкриття зовсім міняє світосприйняття та й взагалі, з існуванням таких магічних каменів світ просто цілковито зміниться! Але чи потрібна така магія світові? А скільки магічних каменів зміг привезти граф Едуард, цікаво?

Потім вирішила, що все треба прибрати так, як і було. Поскладала записники, замкнула дверцята, поклала на те ж саме місце ключ. Але найцікавіший записник із відомостями про магію тьхі-чу забрала із собою, звісно. Сіла у широке крісло, підклала під руку розшиту декоративну подушку. Раптом Адам зайде, сховає свою знахідку під нею. І продовжила читати. Якраз дійшла до детально змальованого браслета та опису його властивостей.

Але зненацька почула скрип дверей. Аж стрепенулася, швидко запхнула шкіряний нотатник під подушку. Але двері знову самі зачинилися, а в бібліотеці нікого не було.

- Касію, це ти? – спитала тихо, вдивляючись у непорушну пустоту бібліотеки. – Якщо це ти, дай знати, будь ласка. Не лякай мене.

І тут побачила Аглая, як ніжно-блакитна сукня ворушиться і низ мнеться, ніби біля ніг її хтось вмостився прямо на підлогу.

- Ти що так і сидітимеш у мене в ногах? Це ж незручно! – неголосно обурилася.

Та раптом відчула легеньке торкання, ніби гладив невидимий Касій її витончені пальці.

- Нам треба поговорити, я хочу в тебе дещо розпитати, – промовила начебто твердо, але ж відчула невагоме ковзання руки по її ніжці. Аж пирхота з’явилася в горлі, а пальці зрадливо задрижали.

- Перестань, - зашипіла гнівно. Чи вдавано гнівно?

Аглая й сама не розуміла, які почуття викликає в неї цей невидимий чоловік. Не страх точно, бентегу, напевно, цікавість. Якось це все було незвично, але точно не огидно.