Розділ 5. Улюблениця Адама

У кінці коридору знаходилася оранжерея, величезна зала зі скляними вікнами. Ще як чекала Адама зовні, то звернула увагу на дивну прибудову з правого крила будинку, де й навіть дах був скляним.

І от саме звідти й чулося шкряботіння чи дряпання.

- Тут Адель. Зараз я вас познайомлю, але не підходь близько, - знову загадками говорив Адам.

Відчинив двері й першим увійшов. Аглая ж була надзвичайно здивована тим, що побачила. Аж легенько зойкнула. Адже посеред оранжереї, між розмаїтими декоративними рослинами, стояла величезна клітка. І в клітці тій ходила колами й періодично дряпала залізні прути не відома графині чорна тварина, схожа на величезну кішку.

Побачивши Адама, ця здоровенна хижачка присіла, махала й гупала по підлозі довжелезним хвостом і аж почала гризти свою клітку. Він підійшов, зовсім без страху просунув між прутами руку й почав гладити масивну видовжену морду, почухуючи короткі вуха.

- Колись з однієї своєї подорожі батько привіз дитинча чорної пантери. Її мати вбили, а це маля він забрав собі. Адель зростала зі мною, тож до мене вона не проявляє агресії, - і на підтвердження його слів, пантера аж лизнула просунуту руку. Однак я все одно б не радив тобі гуляти в цій частині будинку. Митридонт прибирає в неї та іноді годує, тож вона й на нього не кидається. Служниць також не чіпає, хоча вони й не підходять до неї. Проте ти людина нова. Незрозуміло, як Адель поводитиметься. Сьогодні хтось необачно забув закрити клітку, можливо, навіть Митридонт. І вона зробила той гармидер. Такого більше не повториться, сподіваюся, але все ж таки краще тобі тут не гуляти.

Аглая не бачила вираз обличчя Адама, адже він стояв спиною до неї й пестив увесь час свою улюбленицю. Але чомусь з’явилась впевненість, що він бреше. Не закрити хижу тварину напередодні приїзду графині! Це або був чийсь недобрий намір, або той безлад влаштувала не Адель. Згадалася пошарпана стіна й зламана канапа при вході. Тобто ця хижачка брала зубами канапу й гамселила об стіну?

Аглая була наївна, але недурна. Звинувачувати Адама в ту ж мить у нещирості й брехні було, звісно, нерозумно. Вона вирішила все ж таки розпитати в котроїсь зі служниць, чи могли залишити клітку відчиненою. А перед чоловіком вдавати незворушний спокій.

Тому коли Адам розвернувся до дружини, то побачив усміхнене й цілком приязне обличчя.

А після відвідування оранжереї вони ще милувалися садом на відкритій терасі, вели філософські розмови у величезній бібліотеці, пили чай в дивовижній камінній залі. Але ж зауважила Аглая, що деякі двері відчиняв Адам, знайомлячи графиню із черговою кімнатою. А деякі оминав своєю увагою. Вона намагалася запам’ятати, які саме кімнати не показав їй чоловік. Звісно, мило посміхалася й нічого не питала. Однак це було дуже дивно. З приблизно трьох десятків кімнат, які були в будинку, Адам не показав їй чотири. І всі були в тому крилі, де й оранжерея. Його ж апартаменти були також на другому поверсі, але з іншого боку.  Третій поверх був повністю зачиненим.

- Десь загубився ключ, - пояснив Адам. Проте Аглая знову не повірила.

Перші думки були про якусь колишню жінку в його житті, або, можливо, це були покої батьків, тому й тяжко було Адаму заходити туди зайвий раз.

Пані Домбровська вирішила не сильно перейматися цим, але ж кортіло дізнатися, й для себе знала, що так це не залишить. Викриє усю правду про цей загадковий маєток. Адам же сам сказав, що дві половинки єдиного цілого, тож і секрети мають бути одні на двох.

А у камінній залі відбулася в них несподівано відверта розмова. Аглая, сидівши на канапі та попивавши духмяний чай, із цікавістю розглядала численні портрети неймовірно вродливої графині Євлампії, графа Едуарда та їхніх синів. Не наважувалася щось розпитувати, лише зауважила:

- Ти надзвичайно схожий на свою матір, - і це була правда.

Графиня ніби народила свою більш змужнілу й вольову копію. Та й старший син Касій також був обличчям трохи схожий на неї, проте мав чомусь біляве довге волосся. Хоча граф Едуард був жагучим брюнетом.

Але ж жодної картини, де вони всі разом. Жодної!

- Ні, - заперечив Адам очевидне. – Я більше на батька схожий.

Незручна тиша огорнула їх обох. Аглая відпивала маленькими ковтками м’ятний чай та намагалася на Адама не дивитися. Проте він почав оповідати:

- Я дуже любив свого батька. Хоч і рідко його бачив. Він був завжди у роз’їздах. А коли приїжджав на тиждень-два, то знаєш, це таке щастя було для мене. Він розповідав про інші країни, чужі народи, незвідані якісь таємничі легенди. І це так мене захоплювало.

- Як вони померли? – наважилася все ж таки спитати Аглая.

- Це все ще ятрить мені душевні рани, Аглає. Я не волів би про це говорити, - знову уникнув відповіді Адам.

Ніби гра якась невдала була: вона питає – він не відповідає. Проте Аглая вирішила на інше розмову перевести, спитала про портрети.

- Дивно, що жодної спільної картини немає. У тих домах, де я бувала, завжди були якісь сімейні портрети.

Та не хотівши цього, сама ще болючіше вколола. Адже, трохи насупившись, почав Адам розповідати про їхні сімейні негаразди:

- У матері з батьком були дуже складні стосунки. Моя мати вже була вагітна Касієм, коли виходила заміж. Це дуже сумна історія. Адже вони були знайомі з самого дитинства. І домовлений був їхній шлюб, ще коли вони навіть не вміли розмовляти. Але як вже так трапилося, що вона втратила невинність та завагітніла від іншого я не знаю.  Батько так ніколи й не зміг пробачити їй цей проступок. Все було дуже напружено у нашій родині. Можливо, через цей біль він і вважав за краще їздити по світу, ніж бути у своєму маєтку, бачити, як зростає плід обману та зради. Він раніше дуже сильно кохав мою матір. Проте батькові було дуже боляче. І мені разом з ним. Він повторював мені: «Я люблю тільки тебе, Адаме. У мене є лише ти, синку». Тому й категорично був проти спільних позувань із матір’ю. Тому й так важливо для мене, Аглає, щоб ти не знала ні душевної прихильності до когось, ні будь-яких інших фізичних проявів любові. Бо я не хочу повторити долю батька.