Перша глава

  Райлі Магнусен була татусевою донькою: з дитинства вона грала в футбол і стріляла з саморобного лука разом із ватагою бешкетних хлопців з району. Її не приваблювало куховарство, в’язання чи вишивка, ба більше, вона багато часу проводила в татовій станції технічного обслуговування машин, а тільки закінчивши школу, вона уже точно знала, чим хоче займатися у майбутньому - стати поліцейським.

  Отримавши вкінці навчання в академії атестат з відзнакою, вона навіть проходила річні курси в Квантіко, але з ФБР не склалося -  потрібно було ще з півроку чекати на вакансію. Натомість, у її рідному містечку був обраний новий мер, однією з головних передвиборчих обіцянок якого було повне оновлення старої правоохоронної системи, що наглухо зав’язла в корупції і хабарях.    

  Звичайно, всіх звільнити недавно призначений шеф поліції не міг, але завжди віддавав перевагу новоприбулим кандидатам.

  Як правило, у відділі вбивств працюють одні з найкращих детективів, проте майже всі попередні працівники особливими успіхами похвалитися не могли. Усі, крім Деніела Шилдса, рівень розкриття справ якого був вище дев’яноста відсотків і чия репутація не піддавалася сумніву. 

  Ясне діло, Шилдса заміняти ніхто не став, але йому в напарники було призначено Райлі, що саме остаточно визначилася з місцем роботи. 

  Сам шеф поліції, Ендрю Сеймур, покладав на Райлі великі надії, так як її рекомендував йому старий друг, що викладав у Квантіко.

  Після короткого знайомства і вручення значка з табельною зброєю, Сеймур провів Райлі до робочого місця, де по сумісництву сидів Деніел.

- Бачу, ти вже розділив кабінет, - звернувся до нього Сеймур.

- Ага, - сухо відреагував Шилдс. 

  Сеймур не мав звички багато говорити, хіба, як преса заставляла зробити заяву з приводу ув’язнення того чи іншого злочинця, а тому, коротко відрекомендувавши гостю майбутньому напарнику, пішов у свій кабінет. 

- Вітаю з призначенням, - Деніел звернувся першим.

- Дякую.

- Ти, взагалі, вкурсі, що я  раніше завжди працював один?

- Я знаю. Але це було раніше.

- Значить, впевнена в собі, самотня, незалежна жінка з котом, без постійних стосунків і з настільки нудним життям, що вже краще працювати детективом і стежити за іншими?

- В яблучко! У котика кличка - Саймон. Рідко його випускаю з квартири і відточую на ньому навики дресирування. 

  Деніел засміявся. 

- І, напевно, купа всяких грамот і відзнак  в навчанні?

- Абсолютно вірно.

- Тоді вітаю. Ця робота тобі сподобається. Між іншим, мені вже за сорок, а я ще досі холостяк. 

- Буду мати на увазі, - відповіла вона.

- Ти не подумай, просто робота така.

- Звичайно. 

- Сеймур уже ввів тебе в курс справ?

- Ні, але я вже починаю здогадуватися яке у мене основне завдання.

- І яке ж?

- Не плутатися під ногами у місцевої легенди розшуку?

- А ти кмітлива, - посміхнувся у відповідь Шилдс, - Може навіть і спрацюємося.