Розділ 38. Зручне пояснення

Тринадцяту взаємодію Артем провів у суботу, і вона мала стати першою повноцінною перевіркою нової змінної.

Прогноз він склав ретельно: контекстна доступність — висока, спільний контекст — середній, очікувана тривалість дванадцять-п'ятнадцять хвилин, імовірність позитивного результату сімдесят чотири відсотки. Він навіть виписав, які саме сигнали має відстежувати, щоб не оцінювати результат заднім числом.

Об'єктом виявився хлопець із гітарним чохлом, що чекав на когось біля входу до ТРЦ.

Розмова тривала три хвилини.

Вона не була провальною. Вона була рівно ніякою: хлопець ввічливо відповів на два питання, подивився на телефон, сказав, що зараз має бігти, і побіг, причому Артем був майже впевнений, що бігти йому насправді не було куди.

Сімдесят чотири відсотки.

* * *

Дорогою до бібліотеки Артем перебирав можливі причини.

Гітарний чохол. Людина з інструментом, ймовірно, поспішає на репетицію. Контекстна доступність оцінена невірно: наявність об'ємної речі знижує готовність до розмови, бо створює фізичну незручність.

Місце. Вхід до ТРЦ — транзитна зона. Люди в транзитних зонах перебувають у режимі переміщення, а не взаємодії.

Час. Субота, полудень. Пік навантаження. Ймовірність того, що людина чекає когось конкретного і має домовленість, значно вища за середню.

До бібліотеки він дійшов із трьома робочими гіпотезами, кожна з яких пояснювала результат, і жодна з яких не потребувала змін у моделі.

Це його трохи заспокоїло.

* * *

Ярина слухала звіт, розкладаючи на столі інструменти.

— Отже, три причини, — підсумувала вона.

— Так.

— І всі три — зовнішні.

Артем зупинився.

— Що ти маєш на увазі?

— Чохол, місце, час. — Ярина розклала пінцети за розміром, від найбільшого до найменшого. — Жодна з них не про тебе.

— Не завжди причина в мені.

— Не завжди, — погодилась вона. — Просто цікаво, що коли результат позитивний, це методика. А коли негативний — це чохол.

Артем не відповів одразу.

— Ти маєш рацію, — сказав він нарешті.

— Я знаю.

— Я мав би внести його в розділ похибки спостерігача.

— Внесеш?

— Ні.

Ярина підняла голову.

— Чому?

— Бо там уже є цей пункт. Я вписав його три тижні тому. — Артем відкрив ноутбук, знайшов потрібне місце й розвернув екран. — Ось. «Схильність пояснювати негативні результати зовнішніми факторами». Датовано двадцять третім.

Ярина прочитала.

— То ти це знав.

— Знав.

— І все одно щойно зробив.

— Так.

— І помітив уже після того, як я сказала.

— Ні, — сказав Артем. — Помітив на другій гіпотезі. Приблизно на розі Соборної.

Пауза вийшла довша, ніж він розраховував.

— І продовжив? — спитала Ярина.

— Продовжив.

— Чому?

Артем подивився на екран, де стояв його власний запис місячної давності.

— Бо третя гіпотеза була дуже гарна, — сказав він чесно.

Ярина видала звук, який неможливо було класифікувати ні як сміх, ні як зітхання, і взялася руками за скроні.

— Ти мене доведеш.

— Це був чесний опис мотивації.

— Артеме, це найгірше поєднання, яке буває в людини. — Вона говорила крізь долоні. — Ти достатньо розумний, щоб побачити, що робиш дурницю, і достатньо впертий, щоб зробити її до кінця, бо вона елегантна.

— Це теж коректно.

— Я знаю, що коректно! Мені від цього не легше!

Вона забрала руки від обличчя, і Артем побачив, що вона все-таки сміється — тим особливим роздратованим сміхом, який буває, коли людина не може вирішити, лаяти чи ні.

* * *

Того вечора він таки відкрив розділ похибки спостерігача.

Записувати нове формулювання сенсу не було — воно вже було там, слово в слово, місяць тому.

Артем зробив інше.

Він поставив біля цього пункту дату сьогоднішнього дня, у дужках, як позначку про повторне спрацювання.

Потім подивився на це й додав ще одну дату — двадцять восьме, коли було те саме з котом.

Потім тридцять перше — мінус чотирнадцять відсотків.

Вийшов короткий список із чотирьох дат під одним старим реченням.

Артем дивився на нього довше, ніж будь-що інше за цей тиждень.

Це був перший розділ АР-01, який не пояснював поведінку людей узагалі.

Він описував поведінку одного конкретного дослідника — і робив це, як мусив визнати Артем, значно точніше, ніж будь-який інший розділ описував будь-що.

Артем закрив ноутбук.

Тоді відкрив знову, дописав до списку дат п'яту — сьогоднішню, з приміткою «помічено на розі Соборної, проігноровано».

* * *