Розділ 32. Максим

Ідея була проста: якщо Максим стабільно отримує позитивні результати без жодної підготовки, треба з'ясувати, що саме він робить замість неї.

Артем сформулював це як польове спостереження й у вівторок пішов з ним до їдальні.

— Ти хочеш за мною поспостерігати, — повторив Максим із виделкою в руці.

— Так.

— Як за твариною.

— Як за носієм неусвідомленої компетентності.

— Це те саме, тільки довше. — Максим відклав виделку. — Артемчик, а що я маю робити?

— Нічого. Поводься як завжди.

— Ага. Тобто зараз, коли ти дивишся й записуєш, я маю поводитися як завжди.

— Так.

— Ти хоч розумієш, що це неможливо?

Артем почав був заперечувати й спинився на півслові: це, взагалі-то, було коректне заперечення, сформульоване людиною, яка ніколи в житті не чула словосполучення «ефект спостерігача».

— Тоді я не дивитимусь. Я сидітиму отам, — він показав на столик через прохід, — і не дивитимусь.

— І не записуватимеш?

— Записуватиму.

— Ну ок, — сказав Максим і повернувся до котлети.

* * *

Перші двадцять хвилин Артем не спостерігав нічого, крім того, як Максим їсть.

Потім до столика підійшла дівчина з підносом і спитала, чи вільно.

Артем підібрався.

— Вільно, — сказав Максим. — Тільки я тут щось про котлету думав вголос хвилин п'ять, тому якщо чули — вибачте.

Дівчина засміялася й сіла.

Артем занотував: «Відкриття контакту: самокритична ремарка. Знижує статус мовця, знімає напругу. Може бути формалізоване».

Далі стало гірше.

За наступні дванадцять хвилин Максим:

— перепитав ім'я дівчини двічі, обидва рази з абсолютно щирим «вибач, я жахливий на імена»;
— розповів історію про те, як минулого року переплутав аудиторії й сорок хвилин слухав лекцію з ботаніки, не наважившись вийти;
— з'ясував, що дівчина з біофаку;
— з'ясував це після того, як розповів історію про ботаніку;
— назвав це «доля»;
— отримав номер телефону.

Артем записував із дедалі більшим сум'яттям.

Проблема була не в тому, що Максим порушував методику. Проблема була в тому, що він порушував її в правильний бік. Кожна дія, яку АР-01 класифікував би як помилку — самоприниження, повторне питання про ім'я, історія без релевантності до співрозмовниці, — давала позитивний ефект.

Коли дівчина пішла, Артем перебрався за його столик.

— Тобі треба це пояснити.

— Що пояснити?

— Ти сказав, що ти жахливий на імена. Це негативна самопрезентація. За методикою це знижує сприйману компетентність.

Максим подивився на нього.

— Так я справді жахливий на імена.

— Це не відповідь.

— Та ні, це ж... — Максим розвів руками. — Я не «сказав, що жахливий». Я жахливий. Реально. Я тебе перший місяць називав Андрієм.

— Що?

— Ага.

Артем на секунду завис.

— Але це працює. Люди позитивно реагують.

— Ну бо це правда. — Максим зібрав тацю. — Слухай, я не знаю. Я нічого не роблю. Я просто... ну, я. Я не знаю, як це сказати нормально.

Він сказав це рівно тим самим тоном, яким за п'ять хвилин до цього сказав «вибач, я жахливий на імена»: без жодного натиску, без усвідомлення, що щойно сформулював щось важливе.

Артем сидів над нотатником, у якому не було графи «був собою».

Точніше, графа була. Вона називалася «автентичність презентації» і мала три підпункти з ваговими коефіцієнтами.

Артем подивився на ці три підпункти.

Потім на Максима, який уже стояв біля вікна повернення посуду й голосно з кимось вітався.

Потім знову на підпункти.

* * *

Того вечора він спробував формалізувати «був собою» — і витратив на це годину сорок.

Проблема виявилася рекурсивною. Якщо описати «бути собою» як набір дій, то виконання цього набору вже не є буттям собою — це виконання набору. Артем виписав це формально, побачив, що отримав визначення, яке заперечує саме себе, і кілька хвилин просто дивився на екран з повагою до задачі.

Потім написав у розділі «Питання без відповіді»:

2. Чи можна включити в методику параметр, який руйнується від того, що його включили в методику?

І, подумавши, дописав:

Примітка: М. вважає, що це не питання.

Це був другий рядок у документі, який ні на що не посилався.

Артем зберіг файл і несподівано для себе усміхнувся — не з приводу задачі, а тому що згадав, як Максим цілий місяць називав його Андрієм, і як жодного разу за цей місяць нікому не спало на думку його виправити.

* * *