Розділ 25. Дев'ятнадцять блоків

У вівторок Артем витратив півтори години, намагаючись передбачити результат одинадцятої взаємодії, і не зміг.

Не тому, що бракувало даних. Навпаки: даних було стільки, що модель почала суперечити сама собі. Змінна «спільний контекст» підвищувала прогноз, змінна «повторність контакту» знижувала, поправка на некеровані фактори взагалі зводила надійність прогнозу до діапазону, всередині якого могло вміститися що завгодно.

Проблема з'явилася там, де він найменше її очікував, — у власній таблиці, кожен рядок якої був цілком обґрунтований. Дванадцять базових змінних, вісім похідних, шість критеріїв прогнозу, розділ некерованих факторів — і кожна з цих сутностей свого часу з'явилася як чесна відповідь на спостереження, яке стара версія методики не пояснювала.

Він спробував інакше: вивів усі шість критеріїв на аркуш і почав прораховувати вручну, як робив із задачами на першому курсі, коли ще не довіряв калькуляторам.

Через сорок хвилин на аркуші була схема з дев'ятнадцяти блоків, з чотирма умовними розгалуженнями й двома примітками, одна з яких посилалася на іншу примітку.

Артем подивився на це творіння з почуттям, у якому професійна гордість боролася з чимось невиразно тривожним.

Потім додав ще один блок — уточнення про те, як застосовувати поправку на некеровані фактори у випадку повторного контакту.

Тепер блоків стало двадцять.

* * *

Ярина побачила аркуш увечері, коли принесла йому свою чашку, щоб він не забув поставити її подалі від паперів («планові витрати мають працювати в обидва боки», сказала вона колись).

Вона зупинилася над столом.

Подивилась на схему.

Потім на нього.

Потім знову на схему.

— Що це?

— Алгоритм застосування методики.

— Тобто це не сама методика?

— Ні. Методика — там. — Артем кивнув на екран. — Це інструкція, як нею користуватися. Модель стала складнішою, потрібен порядок застосування критеріїв, інакше вони конфліктують.

Ярина мовчала секунди три.

— Ви написали інструкцію до власної інструкції.

Він почав пояснювати, що це різні рівні абстракції й що в програмуванні це цілком нормальна практика — виносити логіку керування окремо від самої логіки, — і в цю секунду сам почув, як це прозвучить.

Ярина вже сміялася.

— Скоро вам знадобиться інструкція до інструкції до інструкції, — видихнула вона, спираючись рукою на край столу. — І окремий документ, який пояснює, з якого з трьох починати.

— Це називається рівнями абстракції.

— Це називається «Артем».

Він хотів заперечити — і замість цього раптом теж засміявся, уперше дивлячись на власну схему так, як бачила її вона: двадцять блоків, чотири розгалуження, примітка, яка посилається на примітку, і все це — щоб порахувати, чи вийде розмова з незнайомою людиною на автобусній зупинці.

Це тривало хвилини дві. Ярина, заспокоївшись було, глянула на аркуш знову, побачила блок із подвійною рамкою («критично важливо») і засміялася ще раз, і Артем разом із нею, і бібліотекарка з іншого кінця залу подивилася на них тим самим поглядом, яким минулого тижня дивилася на Максима.

— Тихіше, — сказав Артем.

— Це ви винні.

— Я нічого не робив.

— Ви намалювали блок-схему кохання, — сказала Ярина, витираючи очі. — Це найгірше, що можна зробити з людиною в бібліотеці.

* * *

Пізніше, коли вони обоє повернулися до роботи, Артем ще кілька разів дивився на схему.

Вона не стала гіршою від того, що над нею посміялися. Логіка залишалася правильною: складна модель справді потребує порядку застосування, і без цього критерії справді конфліктували б.

І все ж чогось у ній бракувало — не елемента, а чогось іншого, чому Артем не мав назви.

Він відкрив АР-01 і оформив зміни офіційно.

Поправка №3.

Введено порядок застосування критеріїв при їх конфлікті. Додано блок обробки повторних контактів. Загальна кількість керуючих правил: 20.

Перечитав.

Двадцять керуючих правил, — подумав він і чомусь згадав Максима, який учора приніс конспект і між справою повідомив, що в кіно вони таки сходили, а на питання «і як?» відповів: «Та нормально. Вона смішна».

Три слова. Нуль правил.

Артем відігнав цю думку — вона не була аргументом, це був анекдотичний випадок, а анекдотичні випадки нічого не доводять — і зберіг документ.

Але схему з двадцятьма блоками він того вечора чомусь не викинув, як робив зазвичай із чернетками, а склав удвічі й поклав між сторінок конспекта.

Аркуш лежав між сторінками — акуратно складений, з двадцятьма блоками й приміткою, яка посилалася на іншу примітку.

* * *