Розділ 13. Випадковість?

Третя взаємодія другого етапу відбулася в середу, у черзі гардеробу після лекції, і зайняла менше десяти хвилин — але саме тому здалася Артему найпоказовішою з усіх.

Гардероб у корпусі був спроєктований людиною, яка, вочевидь, ніколи не бачила чотирьохсот студентів одночасно: одне вікно, одна гардеробниця й черга, що після третьої пари заворачувала за ріг і жила власним життям.

Артем стояв у ній двадцять хвилин, і саме тому не готувався.

Він не будував відкриття розмови. Не звіряв позу. Просто побачив у руках дівчини попереду той самий підручник з дискретної математики, який мучив його весь минулий семестр, — з тією самою жовтою обкладинкою й тим самим прізвищем автора, від якого в Артема досі трохи псувався настрій.

— Третій розділ, — сказав він.

Дівчина обернулась.

— Що?

— Третій розділ там написаний так, ніби автор сам собі мстився.

Вона подивилась на нього кілька секунд — і раптом видихнула з полегшенням людини, яка два тижні думала, що проблема в ній.

— Дякую. Я думала, це я тупа.

— Ні. Це він.

— Я його читала чотири рази.

— Я п'ять. — Артем кивнув на книгу. — На п'ятий зрозумів, що там на сторінці дев'яносто першій помилка в позначеннях. Він міняє індекс місцями й ніде про це не попереджає.

— Стоп. — Дівчина відкрила книгу прямо в черзі, притиснувши сумку ліктем. — Де?

— Формула під схемою.

Вона знайшла. Прочитала. Подивилася на Артема поглядом, у якому було стільки щирої вдячності, скільки він не отримував за всю сесію.

— Я через це два дні воювала з задачею.

— Усі воюють. Це найпопулярніша помилка потоку.

Черга просунулась на два кроки. Гардеробниця десь у глибині голосно повідомила комусь, що номерок не її проблема.

— А ти теж із матфаку? — спитала дівчина.

— З інформатики.

— І ви це теж проходите?

— Проходимо. Тільки нам ще пояснюють, навіщо.

Вона розсміялася.

Артем не планував цієї репліки.

За чверть години вони обмінялися номерами: вона хотіла позичити його конспект перед контрольною, а Артем, віддаючи номер, раптом зрозумів, що за двадцять хвилин у черзі жодного разу не згадав ані про методику, ані про те, що це, взагалі-то, експеримент номер три.

Це відкриття він зробить пізніше. Поки що він просто йшов до бібліотеки з тим специфічним задоволенням, яке зазвичай супроводжує підтвердження гіпотези вдруге поспіль: перший результат можна списати на випадковість, другий уже говорить про тенденцію.

Ярина вислухала звіт мовчки, продовжуючи свою роботу.

— Отже, третій позитивний результат за два тижні, — підсумував Артем.

— Або третій збіг, — сказала вона, не піднімаючи очей.

— Збіг тричі поспіль — це вже статистично малоймовірна подія.

— А може, ви просто стали приємнішою людиною в розмові, і це не має стосунку до жодної з ваших одинадцяти змінних.

Артем на секунду завис — не тому, що заперечення видалося йому переконливим, а тому, що не одразу знайшов, з якого боку до нього підступитися.

— Це... теж перевіряється, — сказав він нарешті. — Якщо результат тримається незалежно від того, яку саме змінну я свідомо контролюю, це означає, що діє не одна конкретна причина, а сукупність факторів. А сукупність факторів — це вже методика, навіть якщо я не можу розкласти її на складові з абсолютною точністю.

— Тобто якщо ви не можете довести, що це не випадковість, ви записуєте це як доказ методики?

— Я записую це як дані, що потребують подальшої перевірки при збільшенні вибірки.

Ярина розправила аркуш долонею й подивилася на нього довше, ніж того вимагала звичайна репліка.

— Знаєте, що мене бентежить? Не те, що ви це записуєте. А те, з якою легкістю ви знаходите формулювання, яке дозволяє записати практично будь-що на користь власної теорії.

Це зауваження засіло глибше, ніж мало б, зважаючи на тон, яким воно було сказано, — майже байдужий, без натяку на звинувачення. Артем повернувся до свого столу і, замість того щоб одразу занести третій результат до загальної таблиці, відкрив порожній аркуш і спробував побудувати графік.

Три точки. Він з'єднав їх лінією, подивився на нахил — обнадійливий, майже переконливий — і раптом виявив, що подумки вже прикидає, яким має вийти четвертий результат, щоб лінія залишилася такою ж рівною.

Він стер лінію.

Залишив три точки без з'єднання.

Це виглядало менш переконливо. І, як не дивно, чеснішим.

— Три точки без лінії, — сказав він уголос, більше сам до себе, ніж до Ярини.

— Що?

— Нічого. Методологічне уточнення.

Ярина глянула на екран, побачила три розрізнені крапки замість акуратного графіка, який Артем зазвичай будував, і щось у її обличчі — коротко, майже непомітно — зм'якшилося.

— Це вперше за два тижні ви показали мені дані, які виглядають менш переконливо, ніж могли б, — сказала вона.

— Так чесніше.

— Знаю. — Вона повернулася до книги. — Просто рідко хто вибирає чесність, коли має вибір показати результат кращим, ніж він є.

Артем нічого не відповів.

За кілька хвилин вона підвелася, забрала свою чашку й, уже біля дверей, сказала:

— До речі, у вівторок вас не було.

— Я був на консультації.

— Ясно.

Вона вийшла.

Артем повернувся до екрана.

Хвилини за три він зауважив, що у вівторок узагалі не приходив до бібліотеки — і що це, виходить, хтось помітив.

Записувати він цього не став.

Він дивився на три точки, які відмовився з'єднувати лінією, і вони йому подобалися більше, ніж будь-який графік, який він побудував за два тижні.

* * *