Розділ 8. Друга спроба

Цього разу Артем не брав із собою листка.

Це було найважче рішення тижня — важче, ніж сама ідея повторної спроби. Йти на експеримент без заготовлених реплік для нього означало приблизно те саме, що для іншої людини — вийти з дому без телефона: технічно можливо, але навіщо.

Компромісом стала нова версія методики. АР-01 v1.1 більше не містив скриптів. Замість них — три принципи, які Артем вивчив напам'ять і які, за задумом, мали залишати простір для того самого невловимого параметра, який Ярина називала «присутністю»: слухати довше, ніж говорити; відповідати на те, що сказано, а не на те, що заплановано; і — найважче — дозволити розмові піти не туди.

Полігоном стала книгарня в центрі. Логіка була простою: людина, яка гортає книгу, вже повідомляє про себе більше, ніж людина в черзі за кавою, — а отже, є на що чесно відповідати.

Дівчина біля полиці з нонфікшном тримала в руках книгу про космологію і читала анотацію з тим виразом, у якому Артем безпомилково впізнав власний стан перед покупкою: бажання, що сперечається з бюджетом.

— Вона того варта, — сказав він. Без плану. Просто тому, що це була правда: він читав її торік.

Дівчина озирнулась.

— Читали?

— Двічі. Другий раз — щоб перевірити, чи справді третій розділ такий добрий, як мені запам'яталося.

— І як?

— Кращий.

Вона усміхнулась — і поставила книгу назад на полицю.

— Тоді точно не сьогодні. Бо якщо вона справді така, я не спатиму до ранку, а в мене завтра захист курсової.

— Про що курсова?

— Про те, чому в підручниках з фізики досі малюють атом як сонячну систему, хоча це неправильно вже сто років.

Артем на мить завмер.

— Це справедлива претензія.

— Дякую! — Дівчина розвернулася до нього повністю. — Ви перша людина за три місяці, яка не сказала «ну то й що».

— Це принципова помилка. Модель Бора зручна для пояснення, але вона формує неправильну інтуїцію. Потім людина все життя думає, що електрон — це кулька.

— А він не кулька.

— Він хмара ймовірності.

— Ви теж це кажете! — Вона ляснула долонею по полиці, і хтось із іншого ряду озирнувся. — Мій керівник каже, що я драматизую.

— Ваш керівник, імовірно, не пише підручники.

Розмова тривала ще хвилин десять і рухалася сама, без жодного зусилля з його боку — від атомів до наукпопу взагалі, від наукпопу до того, чому погані книжки про науку шкідливіші за відверту фантастику. Фантастика чесно каже, що вигадує. Поганий наукпоп цього не каже.

— Це, до речі, теж проблема моделей, — сказав Артем. — Спрощення завжди щось відрізає. Питання лише в тому, чи ви пам'ятаєте, що саме відрізали.

Він сказав це між іншим, як очевидність, і одразу забув.

Дівчину звали Оля, вона вчилася на фізичному, і прощаючись, вона цілком невимушено сказала:

— Заходьте сюди по четвергах, тут нові надходження, я завжди тут зависаю.

— Ви тут працюєте?

— Ні. Я тут живу. — Вона поставила книжку назад на полицю. — У мене вдома немає місця для книжок, тому я приходжу до них у гості.

Це, за будь-якою методикою, класифікувалось як однозначно позитивний результат.

Артем вийшов з книгарні з дивним відчуттям перемоги, до якої він мав менший стосунок, ніж хотілося б визнавати.

У бібліотеці він розповів усе Ярині — детально, послідовно, з таймкодами, наскільки пам'ять дозволяла їх відновити.

— Отже, працює, — підсумував він. — Присутність як параметр підтверджено. Методика версії 1.1 дає позитивний результат уже з першої ітерації.

Ярина слухала мовчки, крутячи в пальцях олівець. Коли він закінчив, вона поставила лише одне питання:

— А про що ви думали, коли говорили з нею про третій розділ?

— Про третій розділ.

— Не про методику? Не про принципи? Не про те, чи правильно ви робите паузу?

Артем на мить замислився — чесно, як завжди.

— Ні. Про розділ. Він справді дуже добрий.

— Ага, — сказала Ярина.

І більше нічого не додала.

Вона повернулася до своєї книги так, ніби щойно отримала підтвердження чогось, про що поки не збиралася говорити вголос. Артем відзначив цю паузу як «нехарактерну» — зазвичай Ярина коментувала все і одразу — але заглиблюватися не став: попереду був запис результатів, а це справа, що вимагала зосередженості.

Того вечора в АР-01 з'явився запис:

Експеримент №2. Результат: позитивний.

Гіпотеза про присутність підтверджена. Методика v1.1 працює.

Артем перечитав рядок двічі, відчуваючи рідкісне, чисте задоволення дослідника, чия поправка спрацювала з першого разу.

Йому не спало на думку лише одне питання — те саме, яке поставила Ярина, тільки перевернуте: якщо успіх прийшов саме тоді, коли він забув про методику і думав про книгу, — то що саме тут спрацювало?

Методика.

Артем не дописав це питання. Він зберіг файл і пішов чистити зуби.

Чи те, що на десять хвилин її не стало.

* * *