Розділ 4. Серйозно?

У п'ятницю вона підійшла перша.

Артем це відзначив механічно, як відзначив би зміну погоди: не як подію, а як факт, який варто занести в спостереження. Він саме розкладав нову партію карток — тепер уже під заголовком «Типи первинного контакту» — коли дівчина поставила на його стіл дві пластикові чашки кави й сіла навпроти, не питаючи дозволу.

— Це вам, — сказала вона, ставлячи чашку. — Компенсація. Учора через вас я двічі приклеїла сторінку не туди. Увесь час думала, чи ви справді говорили серйозно.

— І який вердикт?

— Поки що ні. Експеримент довелося продовжити.

Артем узяв каву, коротко кивнув на знак подяки й одразу ж повернувся до карток — не з грубості: у його світі подяка й розмова були двома різними, не пов'язаними одна з одною діями. Дівчина, вочевидь, чекала іншої реакції, бо трохи нахилила голову й почекала ще секунду.

— То розкажете, що це? Чесно, без «класифікації факторів».

Він на мить завагався — не тому, що не хотів пояснювати, а тому, що досі жодного разу не пояснював це вголос комусь, хто не був частиною АР-01. Пояснення для документа й пояснення для живої людини, як виявилося, вимагали різних слів.

— Я вважаю, що симпатія — не випадковість, — почав він. — Люди звикли думати, що закохатися можна тільки випадково, ніби блискавка. Але блискавка теж не випадкова. Просто в неї занадто багато змінних, щоб пересічна людина могла їх порахувати.

— А ви можете?

— Я збираюся спробувати.

Дівчина відкинулася на спинку стільця, схрестивши руки, — поза, яку Артем подумки записав як «скептичну, але не закриту» — і дивилася на нього, ніби перевіряла, чи не засміється він першим.

Він не засміявся.

— Гаразд, — сказала вона нарешті. — І скільки змінних ви вже нарахували?

— Одинадцять базових. Ще кілька похідних.

— А ви хоч раз перевіряли це... на практиці? На живих людях, а не на книжках?

Це запитання застало Артема зненацька — не тому, що він про нього не думав, а тому, що досі планував перейти до практичної частини поступово, десь наприкінці тижня, після того як методика буде «достатньо готова». Слово «достатньо» в цю секунду раптом здалося йому підозріло гнучким.

— Поки що ні, — визнав він.

— Тобто у вас є одинадцять змінних симпатії, і жодного разу ви не перевірили, чи хтось узагалі підходить під першу з них?

Сказано це було не з насмішкою, а зі щирим подивом людини, яка зауважила очевидну діру в чужому плані й не збиралася нікого цим образити. Артем на мить замовк.

— Це наступний етап, — сказав він урешті, трохи повільніше, ніж збирався.

— Ага. — Вона зробила ковток кави, не зводячи з нього погляду. — Ви серйозна людина, яка серйозно вирішила серйозно виміряти закоханість. І при цьому жодного разу не виходили за межі бібліотеки.

Артем хотів було заперечити — сказати щось про важливість теоретичної бази, про те, що жоден серйозний дослідник не йде в поле без гіпотези, — але щось у тому, як вона це сформулювала, не залишало простору для заперечень. Вона не критикувала методику. Вона критикувала послідовність його дій. А з послідовністю дій сперечатися було значно важче, ніж із теорією.

— Маєте рацію, — сказав він після короткої паузи.

Дівчина, здається, не очікувала такої відповіді. Вона на мить завмерла із чашкою біля губ, ніби перевіряла, чи це не якийсь новий різновид жарту.

— Ви щойно погодилися зі мною.

— Ви щойно навели логічний аргумент.

— Більшість людей не визнають логічні аргументи так швидко.

— Більшість людей, — відповів Артем, — не хочуть визнавати, що помилялися, більше, ніж хочуть бути праві. Я хочу бути правий більше, ніж не хочу визнавати помилки. Це просто інший порядок пріоритетів.

Дівчина мовчала. Потім щось у її обличчі змінилося — не усмішка, скоріше короткий спалах чогось середнього між подивом і зацікавленням, який вона й сама, схоже, не очікувала відчути.

— Знаєте, — сказала вона, підводячись і забираючи свою чашку, — коли ви вчора сказали ту фразу про похідну змінну вищого порядку, я думала: ну ось, ще один дивний хлопець з дивним хобі.

Вона зробила паузу, вже стоячи, і на секунду озирнулась.

— А тепер мені просто цікаво, чим це закінчиться.

І пішла до свого столу.

Артем лишився з карткою «Типи первинного контакту» в руках. У нього було одинадцять змінних. Жодна з них не годилася.

* * *