Розділ 2. Бібліотека

Перше правило дослідження Артем порушив за сімнадцять хвилин.

Правило було просте: не відкидати джерело лише тому, що воно здається несерйозним. Він сформулював його вранці, за сніданком, разом із рішенням почати з літератури — перш ніж збирати власні дані, слід перевірити, що вже відомо.

За годину в нього був стос із дев'яти книжок, який сам собі видавався то переконливим початком серйозного дослідження, то трохи смішним видовищем.

Верхньою лежала «Мова тіла: практичний посібник».

На двадцять третій сторінці «Мова тіла: практичний посібник» повідомляла, що схрещені руки означають закритість, недовіру й приховану агресію. На тридцять першій — що дзеркальне повторення пози співрозмовника створює підсвідому симпатію. На сорок другій автор радив «упевнено, але ненав'язливо» торкнутися ліктя співрозмовниці в момент, коли вона сміється.

Артем перечитав абзац про лікоть двічі.

Потім озирнувся.

За два столи від нього дівчина в жовтому светрі читала щось із конспекту, підпираючи щоку рукою. Артем спробував уявити, як він підходить, чекає, доки вона засміється, і торкається її ліктя.

Уява відмовила на етапі «чекає, доки вона засміється».

Дівчина в жовтому светрі раптом підняла голову.

— Вам щось потрібно?

— Ні.

— Ви на мене дивитеся третю хвилину.

— Я думав.

— Про мене?

— Про лікті.

Дівчина повільно зібрала конспект і пересіла на два столи далі.

Артем зафіксував це як перший емпіричний результат дня.

Він дописав у нотатник: «Джерело №3. Рекомендації нефальсифіковані. Автор не вказує вибірку, на якій перевірялися твердження. Ймовірно, вибірка складалася з автора».

Подумав.

Дописав: «Ризик кримінальної відповідальності при буквальному застосуванні с. 42».

Це трохи покращило настрій.

До четвертої години стос на столі виріс до дев'яти книг, і Артем зіткнувся з першою методологічною проблемою дослідження: абонемент видавав на руки не більше п'яти.

— П'ять, — сказала бібліотекарка тоном людини, яка вимовляє це число вчетверте за день.

— У мене дослідження.

— У всіх дослідження.

— Мені потрібні всі дев'ять. Вони описують різні аспекти одного явища.

Бібліотекарка подивилася на верхню книгу стосу. Верхньою була «Мова тіла: практичний посібник».

— Юначе, — сказала вона, — не треба вам дев'ять.

Артем набрав повітря, щоб пояснити, що йдеться про міждисциплінарний огляд, у якому саме перетин методологій і становить основну цінність, — і зрозумів, що вона вже дивиться повз нього на наступну людину в черзі.

Він узяв п'ять. Чотири залишив у читальному залі, зайнявши місце в кутку біля вікна, бо там була розетка й найкраще падало світло.

Він саме сперечався сам із собою щодо доцільності розділу про body language, коли повз нього, штовхаючи той самий візок, пройшла вчорашня дівчина з фартухом.

Артем упізнав її не одразу — учора він дивився переважно на екран.

Бібліотекарка, вирішив він.

Ні. Не бібліотекарка.

Він придивився уважніше. Дівчина була молодшою — швидше студентка, яка тут працювала чи проходила практику. Вона зупинила візок біля невеликого столу в кутку читального залу, де вже лежало кілька старих книг у різному стані занепаду — одна без частини палітурки, інша з пожовклими, ніби обпаленими краями сторінок. Дівчина сіла, дістала з торбинки щось схоже на пінцет і тонкий пензлик, і взялася до роботи так зосереджено, як працюють люди, що роблять щось руками, а не головою.

Хвилини за дві вона підняла одну з книжок — ту, без частини палітурки, — подивилася на неї й сказала неголосно, ні до кого:

— Ну і хто тебе так.

Потім поставила її перед собою й почала розкладати інструменти за розміром.

Артем спостерігав за нею секунд десять — рівно стільки, скільки йому знадобилося, щоб класифікувати цю діяльність як щось, чого він не розумів, і одразу ж втратити до неї інтерес на користь книги про соціальні алгоритми, яка лежала в нього на колінах.

Дівчина ні разу не підняла погляду в його бік. Вона взагалі не знала про його існування — так само, як не знала, що щойно, сама того не підозрюючи, стала першим пунктом у документі, якого ще навіть не існувало.

Артем повернувся до своїх нотаток. За вікном починало сутеніти. Стос книг чекав, і в кожній з них, як він сподівався, знайдеться бодай щось, що можна буде перетворити на параметр.

* * *