Альфонс для богині

Розділ 31. Жіноча солідарність

- Це ви хочете придбати приміщення для кондитерської? - почула у відповідь Веста запитання від Вікторії, засновниці фонду "Смілива жінка", яку зустріла у суді.
- А ви знайомі? - запитав Давид.
- Ми сьогодні зустрілися у суді, - пояснила Веста. 
- То ви хочете почати свій бізнес? І це у період розлучення? - запитала Вікторія. - Вибачте, що лізу не у свою справу, але для мене це важливо. Якщо це недоречно, то скажіть, я більше не торкатимуся цієї теми.
- Ні, все добре. Я розлучаюся, бо чоловік зрадив мене, а тепер хоче забрати увесь бізнес, який будували мої батьки та квартиру, яку я купила, - щиро відповіла Веста. Здавалося, що це вона говорить про когось іншого, не про себе. Тепер вона згадувала про те життя, як страшний сон.
- От козел! - прокоментувала вчинок Василя Вікторія.
- Мої друзі мотивували мене відкрити власну кондитерську. Я обожнюю готувати, але купівля приміщення та відкриття кондитерської поки здається мені чимось нереальним, але я тут, аби хоча б дізнатися ціну, - зізналася Веста.
- Сміливо! Достойно! - оцінила Вікторія. - Галю, купи нам дві кави, будь ласка, чогось солодкого та коньяку, - попросила Віка свою помічницю. - Хлопці, а можу я вас попросити погуляти десь годину? Нам з... - жінка поглянула на Весту та простягнула руку для привітання.
- Веста, - здогадалася Веста та потиснула руку власниці приміщення.
- Нам з Вестою необхідно поговорити, - продовжила Вікторія.
- Добре. Ми будемо поряд, - мовив Давид, і вони разом з Дмитром вийшли на вулицю.
- Гарний чоловік, а як дивиться на тебе. Мммм... - мовила до Вести Вікторія, коли чоловіки вийшли. - Нічого, що я на "ти"?
- Так, на "ти" зручніше. 
- Веста. Таке гарне ім'я. Як ти взагалі вийшла заміж за того козла, якого я бачила сьогодні у суді? - запитала Віка.
- Та дурна була, життя не бачила, а він був першим хлопцем, який звернув на мене увагу, - зізналася Веста.
- Вмів гарно на вуха локшину вішати, - не запитала, а констатувала Вікторія. - Мій колишній теж. Соловейком співав, килимком стелився, а потім об мене ноги витер та ледь не вбив.
- Саме через власний досвід заснувала фонд? - здогадалася Веста.
- Так. Як згадаю, як з донькою тікала боса взимку, то досі мороз по шкірі йде. Скільки років уже розлучена, а собі не можу пробачити, що не кинула його раніше. Думала, що зможу змінити, що кохання його зцілить, що почуття все здолають. Дурна була, - мовила Вікторія та взяла стаканчик з кавою, яку принесла Галина.
- Я також була сліпою. Не помічала, не розуміла, що мене знецінюють, не поважають, принижують. Списувала все на його втому, зайнятість. Я тримала на собі побут, вирішувала усі питання та проблеми у фірмі, а він тепер каже, що утримував мене. Не здивуюся, що він переоформив фірму мого батька на себе. Та що казати, він власну матір витурив із квартири, яку я придбала, - гірко усміхнулася Веста.
- Падло! - підбила підсумки Вікторія. - Але заради того красеня, я б таки розпочала власну справу.
- Так, саме Давид мене мотивував втілити мрію. Це він знайшов це приміщення, - ділилася Веста.
- Я знаю, що в це важко повірити, але справжні чоловіки існують. Я також після розлучення думала, що в бік чоловіків і дивитися не зможу, - ділилася своїм досвідом Віка. - Але кохання постукало неочікувано. Уявляєш, він прийшов перевіряти газовий лічильник і лишився зі мною. Вже п'ять років разом. Донька його татом називає і сина йому народила. Весто, рано себе ховати, повір, ти ще будеш щасливою, - мовила Віка.
- Хотілося б, - зізналася Веста.
- Ой, ти б знала, скільки життєвих історій я чула. І за кожну дівчинку болить. Бо скільки б років не було жінці, а ображають у ній саме дівчинку, бо жінка здатна за себе постояти. Мій фонд дає прихисток, вирішує юридичні питання та допомагає з роботою, дітьми. Скільки було ситуацій, коли горе-татусі шантажували дружин дітьми. Ой, скільки покидьків на світі є, - гірко мовила Вікторія. - У тебе з тим упирем є діти?
- Ні. Я не можу мати дітей, - зізналася Веста.
- Це на краще, що від нього не маєш дітей, але в тебе ще будуть діти. Не вір тому виродку, - мовила Віка.
- Не будемо про нього, не вартий Василь, щоб його згадували, - сказала Веста.
- І то правда! - погодилася Вікторія.
- То що з приміщенням? - запитала Веста те, заради чого прийшла сюди. Їй не надто хотілося говорити на ту тему, яка їй боліла. Вася завжди її звинувачував у тому, що вона не здатна народити йому нащадка.
- То ти тут хочеш зробити кондитерську? - запитала Віка.
- Так. Торти, кекси, але, можливо, і якісь напівфабрикати. Домашні вареники, голубці, бандерки, млинці. Це не тільки смачно, але й швидко та поживно, - мовила Веста.
- Ти так смачно розповідаєш, що я вже хочу скуштувати тих смаколиків. Пропоную угоду. Ми розіб'ємо всю суму вартості цього приміщення на чотири частини. Першу тобі потрібно буде внести протягом трьох місяців. Другу - протягом року. Третю - через рік, відповідно, четверту - через два. Але ти можеш сплачувати вартість за рахунок смаколиків, які ти будеш постачати моєму фонду. Мої дівчатка мають гарно харчуватися. Домашні вареники, голубці - саме те, що треба. Я буду дуже вдячна, якщо ти зможеш працевлаштувати у своїй кондитерській жінок, яким потрібна буде робота, - озвучила свою пропозицію Вікторія.
- Ти серйозно? Мені це все не примарилося? - перепитала Веста, не вірячи своїм вухам.
- Цілком! Я вірю в тебе. Я не можу продати це приміщення вже пів року, але вірю, що ти зробиш тут райський солодкий куточок,  - мовила Вікторія та підняла стаканчик із кавою. - За успіх!
- За успіх "Солодкої богині"! - підтримала тост Веста.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше