22

Разом нам було добре, але сюжет, як виявилося, взагалі не збирався давати мені спокійно насолоджуватися життям.

Карета вже чекала біля будинку, і невдовзі ми повернулися до магічного університету. Щойно вийшли, як Кайрен абсолютно спокійно взяв мене за руку. Я здивовано подивилася на наші переплетені пальці, потім на нього.

– Можливо, не варто так афішувати? – тихо запитала я.

Кайрен тільки засміявся:

– Юль, ти ж пам’ятаєш, що ми перевертні?

– Ну так…

– Тоді повір, – він стиснув мою долоню трохи міцніше, – кожен, хто підійде до тебе сьогодні ближче, ніж на два метри, відчує на тобі мій запах.

Я застигла й кліпнула кілька разів. Оце я, звісно, геній. Перевертні! З їхнім надзвичайним нюхом! А я думала про все на світі, крім найочевиднішого.

– Тобто… усі це відчують? – я повільно озирнулася на університет.

– Не всі однаково добре, але перевертні – точно.

Я повільно видихнула. Просто чудово. Мало того, що я добровільно порушила всі правила поведінки другорядного персонажа в любовному романі, так тепер про це знатиме половина академії. А якщо подумати… У Аманди ж є книжковий брат. Ніколас. Мій любий, турботливий книжковий братик! І що буде, коли він підійде, вдихне повітря й зрозуміє, чим його «сестричка» займалася всю ніч?

У мене починало сіпатись око. А які тут взагалі звичаї? Мене з сім’ї не виженуть? Клеймо ганьби не поставлять? Чи не прийде батько Аманди зі стародавнім кодексом честі, щоб урочисто оголосити мене помилкою своєї молодості? Може, це взагалі буденність для їхнього світу, а може, я щойно власноруч пустила репутацію Аманди під укіс.

Судячи з виразу обличчя Кайрена, увесь цей внутрішній панічний монолог був чітко написаний у мене на лобі.

– Не хвилюйся, – тихо мовив він.

– Легко тобі казати.

– Юлю, – він зупинився й змусив мене зустрітися з ним поглядом. У його голосі вже не було жарту: – Що б не сталося, я своїх слів назад не заберу. Моє рішення не було спонтанним, і те, що між нами відбулося – не випадковість. Я не хочу, щоб ти про це шкодувала.

Я дивилася на нього й розуміла, що саме ця фраза зачепила мене найбільше. Не банальне «ти моя», не його впевненість і навіть не потенційний скандал на весь університет. А те, що він думав про мій стан після. Наче для нього ця ніч не закінчилася з настанням ранку.

Але під дверима гуртожитку на нас чекав сюрприз – Альфа Антуан. І одного погляду на його фізіономію вистачило, щоб зрозуміти: чекав він явно не Амелію. А шкода! Я так сподівалася, що сюжет схаменувся й повернувся на свої рейки. Але ні. Замість закоханого Антуана, який мав бігати за головною героїнею, він стояв похмурий і пропалював мене поглядом. Потім його очі повільно перемістилися на Кайрена, і температура навколо нас відчутно впала. В очах Антуана палало таке пекло, що здавалося, зараз під ним почне плавитися асфальт.

Кайрен це теж помітив. Але замість того, щоб збавити оберти, він абсолютно спокійно нахилився, поцілував мене в щоку, потім узяв мою руку, легко торкнувся губами тильної сторони й посміхнувся: – Іди, Юль. Побачимося після занять.

Я краєм ока глянула на Антуана. Ой, ні. Дякую. Я не хочу бути присутньою при цій розмові, а то ще зашибуть, ненароком, і навіть не помітять.

– Добре, – швидко випалила я й прошмигнула повз Антуана в гуртожиток.

Я навіть не озиралася. Чомусь було трохи ніяково, хоча, якщо подумати логічно, чого мені соромитися? Я нікому обіцянок не давала. Кайрен – вільний чоловік, я – вільна дівчина. Ми обоє зробили свій свідомий вибір. Але думка про те, що Антуан усе зрозумів, чомусь змушувала мене бігти сходами швидше.

Я заскочила до кімнати й зачинила двері. Все. Сьогодні я офіційно в самоізоляції. Навчання почекає. Після такої ночі мені потрібні душ, сон і абсолютний спокій. А ще треба якось підготуватися до неминучої зустрічі із Ніколасом.

Я скинула взуття, стягнула одяг і попрямувала у ванну. Навчання триватиме і без мене, а я якось переживу день прогулу. Тому в душ і спатки.

Довго поспати мені, звісно ж, не дали. Після обіду в двері постукали. Я спочатку вдавала, що не чую, і сподівалася, що людина за дверима зрозуміє натяк і піде. Не вийшло.

– Юль? Ти там?

Амелія. Ну от, від головної героїні навіть у власному ліжку не сховаєшся.

Я натягнула халат, дошкандибала до дверей і відчинила.

– Привіт, – усміхнулася Амелія. – Як ти? Помітила, що тебе не було на парах. Ти не захворіла?

– Ні, – я пропускаючи її всередину. – Просто вирішила провести день у товаристві ліжка. Воно дуже переконливо попросило мене залишитися.

– Після вчорашнього я тебе розумію, – засміялася вона й сіла в крісло.

Ми трохи побалакали про викрадення та університет. Вона виглядала спокійнішою, ніж учора, і вже не збиралася сіпатися від кожного шереху. І саме в потрібний момент я недбало запитала: – Слухай, а ти випадково не знаєш, що це за червоний повний місяць, про який всі говорять?

– Наступними вихідними наступає повня, але місяць очікується червоний, всі святкують в цей день, влаштовують гучні гуляння, – задумалася Амелія.