4

Пауза затягувалася. Я стояла посеред їдальні й дивилася, як повільно стікає каша з волосся головної антагоністки цієї книги - Селести. Соус повз по щоці, а щось схоже на шматочок м’яса причепилося до її плеча.

Я дивилася, Селеста дивилася на мене, головна героїня– на Селесту, Антуан – на всіх, а вся їдальня просто насолоджувалася видовищем. І в цей момент у мене промайнула дуже мудра думка: песець. Великий, пухнастий, мій особистий. Підкрався непомітно.

– Що ти сказала? – голос пролунав зовсім поруч.

Я різко обернулася й зависла вдруге за остання годину.

Переді мною стояв хлопець: молодий, дуже красивий, що я на секунду забула, як дихати. Біле волосся спадало йому на лоб, а очі були як у величезного хижого кота, який не поспішає нападати лише тому, що поки не вирішив, чи варта ти витрачених зусиль.

Він дивився з явною цікавістю, а я кліпала й гарячково згадувала: бляха, я щось сказала вголос? І наскільки голосно?

Хлопець чекав моєї відповіді, і я застосувала універсальне правило: не знаєш що робити - вмикай дурненьку.

Великі очі, невинний погляд, покліпати, нахилити голову — я не я і хата не моя.

Він примружився, остаточно вирішивши, що перед ним психічно нестабільна людина.

І знаєте що? Це чудово!

Я не збиралася пояснювати, чому щойно зіпсувала ключову сцену книги. Мені наказували просто слідувати за Селестою й підставити підніжку Амелії — красивій, бідній сироті й головній героїні. Та мала облитися їжею, а всі дівчата й хлопці в їдальні — сміятися. Я чесно не планувала лізти в сюжет, але легкий розворот... і каша опинилася на Селесті.

Селеста починала приходити до тями, а її обличчя набувало кольору, якого в природі не існувало. Навколо почалися перші шепоти: «Це вона? Вона на неї вилила? Це Аманда зробила?».

Шум наростав. Я вирішила не перевіряти тутешню систему правосуддя, тому повільно зробила крок назад, потім ще один, розвернулася й спокійно пішла, аби не привертати уваги.

Біля самого виходу побачила кошик із булочками. Мозок швидко провів оцінку ситуації: я не знала, де перебуваю й що робити далі, зате точно знала, що ще не снідала. Сховавши дві булочки під жилетку, я поспіхом вийшла з їдальні. Бо які б там не були інтриги й перевертні, голодна жінка не здатна ухвалювати правильні стратегічні рішення.

Я йшла коридором і жувала булочку. За книгою Амелія мала забруднитися, Антуан — її захистити, Селеста — отримати привід для помсти, а Аманда — залишитися непомітною збоку. А тепер...

Я відкусила ще шматок, прожувала й зітхнула: – Ну от. І як далі бути?