2

Вечір продовжувався.

На столі вже стояла третя пляшка просекко, і, судячи з темпу, з яким вона зникала, зупинятися ми поки не збиралися.

Ми встигли обговорити роботу, чоловіків, дітей, колишніх, нинішніх і навіть одну нашу спільну знайому, яка вже вдруге за рік виходила заміж і цього разу урочисто запевняла всіх, що «тепер точно назавжди». У це ми не повірили. Не тому, що були злими. Просто із статистикою не сперечаються.

– До речі, – Аня раптом поставила келих. – Ви читали нову книгу Тетяни Мун?

Я подивилася на неї: – Яку саме?

– Ну ту, що зараз усі обговорюють.

Оля скривилася: – Я не читала. А про що вона?

Я не витримала й усміхнулася: – Я читала. Не повіриш. Неймовірно оригінальна історія.

– Судячи з твого тону, оригінальність із неї аж пре, – примружилася Аня.

– Ти не уявляєш наскільки.

– Ну, давай. Чим цього разу нас здивували?

Я налила собі ще трохи просекко: – Перевертнями.

– Та ти що! – театрально ахнула Оля.

– Саме так.

– Альфа-самець?

– Звичайно.

– Ти все розумієш із першого натяку.

– Я просто досвідчена читачка фентезі.

Аня засміялася: – Ну добре. І кого він там кусає?

– А от цього разу нікого.

– Та ну? Оце так поворот: перевертень і нікого не кусає!

– Вони там, здається, навчаються. – сміючись продовжила я. – В академії. Або в університеті. Точно не пам’ятаю.

Оля пирснула: – І що вони там вивчають?

– Оце хороше питання, – задумалася я. – Я знаю, що вони вчаться. Але чого саме – це вже деталі, які можуть зіпсувати романтичну атмосферу. Тобто там головне не освіта.

– А що?

– Любов, – я підняла вказівний палець.

– А, ну тоді все зрозуміло, – розсміялася Аня.

– І там є надзвичайно красива юна дівчина-перевертень, – продовжила я. – Бідна, нещасна, сирота. Ніжна, добра, розумна…

– Трепетна лань? – підказала Оля.

– Саме вона!

– Вона буквально лань?

– Не пам’ятаю. Може, й буквально. Там стільки видів перевертнів, що я вже перестала розрізняти.

Аня знову розсміялася: – Добре. А наш альфа?

– Наш альфа має чотирьох гарячих друзів.

– Наскільки гарячих?

– Кип’яток, – з вдаваною серйозністю сказала я.

Аня витерла сльози: – Чотири гарячі друзі… І всі красунчики? І всі сильні?

– Угу. А як же.

– Багаті?

– Ну, судячи з того, скільки разів авторка описує їхній одяг, думаю, вони можуть купити собі весь магазин.

– І що вони роблять у книзі?

– Переважно красиво стоять.

На кілька секунд запала тиша, а потім Оля засміялася так, що люди за сусіднім столиком обернулися.

– Ні, серйозно, – сказала Аня. – Що вони роблять?

– Ну… ходять за головним героєм.

– Навіщо?

– Мабуть, щоб він не загубився.

– А сам він не може?

– Він альфа. Йому за статусом належить бути зайнятим важливішими речами. Наприклад, дивитися на головну героїню. І ще злитися на всіх чоловіків, які з нею розмовляють. Особливо на друзів.

Оля похитала головою: – Ну і що далі?

– Класика, – я зробила ковток. – Є головна лиходійка. Дуже красива, багата й безперечно погана. Вона не просто хоче альфу, вона поставила це собі за мету життя. А він спочатку зустрічався з нею, а тепер дивиться на неї так, ніби вона особисто винна в усіх його невдалих реінкарнаціях.

– А трепетна лань?

– Вона просто існує. І, судячи з поведінки альфи, цього цілком достатньо.

Аня підперла щоку долонею: – І він закохується, лиходійка починає ревнувати й намагається їй нашкодити, а він її захищає і каже щось на кшталт: «Не смій її чіпати»?

– Ти розумієш все краще, ніж деякі автори, – усміхнулася я.

Ми знову засміялися. – І все? – запитала Оля.

– Ні. Ще буде викрадення, таємниця походження, небезпечний ворог, велика битва і купа любові.

– Судячи з того, що ти описала, читати, мабуть, не варто, – подивилася на мене поверх келиха Оля.

– Не найзахопливіший твір у моєму житті.

– А чого ти тоді читала?

– Бо він продається! Це якраз те, що зараз найкраще заходить: гарячий альфа, гарячі поцілунки, гарячі хлопці-красавчики, гарячі сцени… І десь між усім цим вони ще, здається, навчаються. Університет там – це просто дуже зручне місце, щоб усі постійно перетиналися. А сюжет простий: за кимось ганяються, чогось бояться, десь щось вивчають, хтось із кимось свариться, потім миряться, потім знову сваряться, цілуються – і в кінці всі щасливі. Навіть лиходійці знаходять іншого чоловіка.