Розділ 21

Місто ще спало. Ми провели в підземеллі достатньо часу, судячи з дебафу втоми, що тиснув на мене.
Напередодні ранку вулиці були напівпорожні, туман ліниво стелився над черепичними дахами. Камені мостової блищали від роси, а над ринком вже піднімалися перші цівки диму — хтось готував сніданок, хтось топив пекарню.

Я йшов через площу, відчуваючи, як чоботи скриплять від солі та пилу підземель. Повітря здавалося чужим — надто легким після затхлого дихання нижніх залів.
На перехресті біля фонтану хтось махнув мені рукою.
— Гей, герой дня! — покликала мене Марта, що вже вийшла з новою порцією булочок на продаж. — Чутки вже повзуть, мовляв, ви там під землею у шахті храм знайшли. Якби я знала, спекла б тобі пиріг із написом «Хай святиться твоя кирка».
— Краще булочку, — втомлено усміхнувся я, — святити буду вже пензлем.
Вона хмикнула й сунула мені згорток.
— Булочка зі сливами, ще тепла.

Я відламав шматочок, пар піднявся в холодному повітрі — пахло солодкістю та корицею.
— Можливо, саме так і народжуються шедеври, — сказав я. — Втома, хліб і чужа доброта.

[Отримано предмет: «Булочка зі сливами» ×1]

[Системне повідомлення:
Ви отримали ефект “Сливовий захват”:
+5 до настрою, +1% до натхнення на 2 години реального часу.]

Новий ефект зареєстровано.

Рецепт: «Булочка зі сливами».
Автор: Марта. Пекар 14 ур.
Бонус: «Сливовий захват» +5 до настрою, +1% до натхнення на 2 години реального часу.
Хочете додати в список замовлень для повторного придбання?
• Так
• Ні

Звісно, так!

Я доїв булочку по дорозі. Тепле тісто з легкою кислинкою слив розтануло в роті, і ніби разом з ним розтанула втома. Дебаф також спав.
Кроки стали легшими, думки — яснішими. Навіть ранкове світло здавалося яскравішим.

Я звернув у вузький провулок, де жив.
Усередині пахло папером, фарбою і трохи вологим деревом. На столі — розкидані листи, свитки, кілька баночок із залишками фарб.

Я зняв ранець і акуратно витяг здобич: білу крейду, плісняву, шматочки солі. Все це виглядало як сміття, але я вже бачив, яким може бути результат.
— Ладно, подивимося, що ти скажеш, — пробурмотів я, дістаючи ступку.

Пліснява зашипіла, коли я капнув краплю води. Слабке смарагдове світло розповзлося по стінах. Я додав трохи крейди, ретельно розтер, поки суміш не стала густою, як сметана.

[Створено предмет: «Сяюча фарба (прототип)».]
[Навичка «Створення фарб» +0.6%.]
[Якість: незвичайна.]

Я запалив лампу, але швидко зрозумів — можна і без неї. Світло від фарби саме тепло мерехтіло, лягало на пальці, залишаючи сліди, ніби шматочок підземелля вибрався на поверхню.
Я усміхнувся.
— Значить, все-таки вийшло.

Тепер залишалося головне — вирішити, що саме зобразити.

Перед очима стояло те саме підземне озеро, що відбивало колони старого храму. Світ мертвий, забутий, але ще живий у тіні.

Ну-с, як тут заведено:

Завдання оновлено: «Створи шедевр: Ехо давнього світу».
Вимоги: Використати сяючу фарбу. Використати лист високої якості (епічний).
Нагорода: ???

Я дістав усі залишки пігментів, що були під рукою: охру, шматочок лазуриту, трохи червоного порошку, який обміняв у алхіміка на ринку. Все це — не просто фарби, а енергія. Змішуючи їх із люмінесцентною основою, я спостерігав, як вона ніби сама обирає, які відтінки прийняти.

Спочатку зелений світ плісняви став м’якшим, просочився янтарними прожилками. Потім лягли сині іскри, як відблиски на воді. Червоний — спалахнув коротко, але залишив всередині перелив, схожий на подих тепла під склом.

[Створено: «Сяюча фарба — варіант №2».]
[Рідкість: рідкісна.]
[Особливість: відтінки змінюються залежно від освітлення.]

Я провів пальцем по краю банки — світіння відгукнулося пульсом. Ніби сама гра спостерігала за моїми діями та чекала, що вийде.
На столі лежав мій епічний лист — той самий, який вдався мені найкраще. Я розгорнув його. Папір ніби шепотів — тонкий, вібруючий звук, схожий на вдих.
— Ну що ж, — сказав я, беручи пензель. — Самий час.

Перший мазок ліг як тонкий промінь підземного світла. Потім — сині тіні, відбиті у солоній застиглій воді. Я малював повільно, але кожен штрих відгукувався не лише в уяві — простір навколо ніби згущувався. Вода на палітрі колихалася, по повітрю плив ледь чутний дзвін, як від струн, натягнутих десь під землею.

[Ефект: «Занурення в процес». Концентрація +200%.]

Форма храму проявлялася сама. Колони, що вели вглиб, статуї без облич, з яких сочилося світло. І там, у центрі — щось, що я навіть не намагався змінити та додумати: величезний силует із солі та світла, ніби сама пам’ять землі дивилася на мене.

Світло з картини вирвалося назовні, тонкий промінь пройшов крізь скло вікна і розчинився в небі.

Десь у глибині системи, на рівні, куди гравці не діставалися, старий фрагмент даних прокинувся.
[Виявлено процес: «AN-RAGETH_CORE_WAKE()»]
[Статус: сплячий режим порушено.]

Я відкинувся на стілець, відчуваючи, як голова гуде. На полотні повільно переливався світ — зелений, синій, золотий.
І десь на краю свідомості пролунав тихий, чужий голос, схожий на шепіт хвиль океану:
— Ми бачимо.

Перед очима спалахнуло системне повідомлення:

[Створено ЕПІЧНИЙ ШЕДЕВР!]
  +2 до Харизми
  +2 до Магії
  +25% до Репутації в Крегстоні