Розділ 20

Шум посилювався з кожним кроком. Здавалося, сама порода гуділа — низько, з переливами, ніби хтось величезний дихав під товщею каменю.

Прохід звузився. Стіни стали вологими, по них стікала густа, майже масляниста волога, що пахла сіркою й залізом.

Попереду відкрився зал.

Він був круглим, з підлогою, що йшла у воду — чорну, тиху, мов дзеркальну. У центрі височіла кам’яна колона з тріщинами, у яких світилася вже знайома люмінесцентна цвіль.

На поверхні колони можна було розгледіти обриси фігур — давні жерці, схилені перед хвилями.

Я мимоволі зупинився.

— Схоже, ми знайшли те, що тут запечатали, — зазначила Ліра, дивлячись на воду.

Гладь почала рухатися.

Пішли кола, все ширші й ширші. З-під поверхні піднімалася фігура, наче вирізьблена з чорного обсидіану. Спершу руки — довгі, як у потопельника, потім торс, оповитий водоростями, і обличчя, де очі були двома краплями блакитного світла.

[Активовано: Бос рівня — Вартовий давнього святилища.]
[Рекомендований рівень: 10+]

Він піднявся повністю, і вода посіріла, ніби під шкірою цієї істоти пульсувала темрява.

Голос пролунав прямо в голові:

— Порушено рівновагу. Вхід у покої закрито. Ви — відображення. Вас потрібно стерти.

Перший удар був не по нас — а по воді. Хвиля розійшлася колом, і наші відображення у дзеркалі підлоги раптом ожили.

Вони підняли зброю синхронно, повторюючи кожен наш рух з ледь помітним запізненням.

[Фаза бою 1: Ехо-дублери.]
Порада: відображення повторюють ваші дії. Використовуйте затримку рухів проти них.

— Чудово, — видихнула Ліра. — Бийся сам із собою.

— Хоч не нудно, — пробурмотів я і випустив першу стрілу.

Вона відбилася дзеркальною дугою, і мій двійник зробив те саме — але пізніше на долю секунди. Я різко зробив крок убік, і відображення промахнулося, вдаривши по власному союзнику.

[Критичний удар відображенням. Шкода: ×2.]

Ґедеон заревів і вдарив по підлозі, розбиваючи кам’яну плиту під ногами свого двійника.

Кай відповів звуковим вибухом — відображення здригнулися, їхні рухи стали невпевненими.

Маги прикривали фланги, заморожуючи відображення у дзеркальних осколках.

— Тримайте ритм! — крикнув один. — Не давайте їм синхронізуватися!

Цвіль на стінах почала мерехтіти все яскравіше.

Кожен світловий імпульс відгукувався пульсом у тілі Вартового. Він зростав, набираючи плоті з води.

[Фаза 2: Пробудження Вартового.]

Навколо піднялися хвилі, а на поверхні почали з’являтися фрагменти чогось на кшталт різьбленого узору — давня матриця печатки.

— Він використовує саму печатку як ядро, — зрозумів я. — Якщо зруйнувати рисунок, ми зможемо його зупинити!

— Тобто знову малювання? — фиркнула Ліра.

— А ти думала, нам відкрився секретний рівень у групі з художником просто так?

Я зірвав рукавичку, дістав флакон із люмінесцентною цвіллю, пензлик і розмазав світну зелень по воді, перекресливши малюнок, що формувався.

Світлові лінії засяяли.

Вартовий видав глухий рев, і на секунду вода навколо нього розступилася — під його тілом відкрилася прірва, що йшла у темряву.

Кай випустив стрілу в центр символу, стріла потрапила в тріщину і спалахнула.

[Комбо-ефект: Відображення зруйновано.]

Вартовий упав на коліна, відображення зникли.

Вода потемніла, спалахнула мережа символів — і все стихло.

Вартовий осів, мов вода втратила форму.

Хвилі затихли, і чорна гладь стала прозорою — під нею проявилася підлога, складена з плит з узором, не схожим на звичайні людські патерни. Лінії йшли спіралями, повторюючись, мов дихання живої істоти.

Світло люмінесцентної цвілі відбивалося у воді, і на мить стало очевидно — це не шахта і не просто святилище.

Це було щось давнє, набагато старше за людей.

На стінах проявилися барельєфи — витягнуті фігури з перетинчастими руками та очима, схожими на перлини. Вони стояли навколо величезного круга, тримаючи в долонях посудини з водою.

Коли пульс світла затихав, фігури наче оживали — ледь-ледь, як спогад, що повертається зі сну.

— Це не людська робота, — видихнула Ліра. — Подивися на пропорції.

У повітрі пахло металом і тиною.

Зі стелі звисали ланцюги, обвиті водоростями, а під водою можна було розгледіти фрагменти конструкцій — ніби колись тут був не храм, а механізм для руху води й світла.

[Подія: «Храм Предтеч» виявлено.]
[Рідкісна зона — рівень небезпеки: невідомий.]

Кай насторожено дивився вниз:

— Ти це відчуваєш?

— Що саме?

— Воно дихає.

Я теж відчув. Під підошвами йшла легка вібрація — не землетрус, а ритм, ніби сам камінь відгукувався на кроки.

Я дістав пензлик, провів ним по вологій плиті. Сліди засвітилися голубим.

— Тут активна магія води. Навіть зараз. Якщо поєднати малюнки — можна, можливо, побачити їхній сенс.

Один із магів льоду крокнув уперед, обережно направив потік холоду вздовж стіни.

Льодовий іней ковзнув по узорах, висвітлюючи давні символи.

— Це не закляття, — тихо сказав він. — Це інструкції. Мовби хтось записував процес… створення чогось живого.

Ліра насторожено озирнулася:

— Сподіваюся, не того, що ми щойно вбили.

Я присів у центрі круга і провів пальцем по лінії, що йшла в глибину води.

Там під поверхнею щось блиснуло.

— А ось це… схоже на печатку. Не зруйновану — тимчасово заглушену.

[Примітка в журналі: «Печатка Предтеч — активна частково».]
[Потрібен аналіз рисунка (навичка «Малювання/Магія» 15+).]