Розділ 15

[Системне повідомлення]
Репутація в Крегстоні: +1%
Причина: встановлення вивіски для крамниці тканин. Твоє ім’я починає ширитися серед мешканців міста.

Я моргнув, коли перед очима спливло повідомлення. Воно зникло так само швидко, як і з’явилося, але післясмак залишився — не неприємний, радше навпаки.

Репутація. Усього лише один відсоток, але відчуття було таке, ніби я ступив на бруківку, що веде до зовсім іншого життя. Тепер у місті з’явилося ще кілька десятків очей, які знають: є такий собі художник на ім’я Лікс, і він може зробити вивіску, що привертає людей.

І мешканці це підтверджували. На ринку мені почали кидати ті самі короткі погляди — наче перевіряючи: “Це він?”
Посмішка ковзнула по губах: не дарма я возився зі своїми фарбами.

Я поправив сумку на плечі й упіймав себе на думці: монети приємно дзвеніли, але їх усе одно було образливо мало. Ще нещодавно я тішився трьом золотим, а тепер розумів — це лише старт. У міста зовсім інші апетити.

Що далі?
Купити нову зброю й пограти в авантюриста?
Чи закріпитися в Крегстоні як майстер, підняти репутацію, знайти клієнтів, обзавестися житлом?

Відповідь напрошувалася сама собою.

Безпека. Ім’я. Подушка.
Якщо я зникну звідси завтра, ніхто навіть не згадає. А от якщо стану майстром, до якого приходять лавочники й господарі трактирів — то вже інша історія.

Я зловив себе на тому, що подумки розставляю пріоритети:

• Одяг. Якщо хочу більше клієнтів — треба не полотняна сорочка, а щось, що підвищує харизму. Кажуть, є навіть “жилет міського майстра” — +1 до харизми, +0.5% до репутації при спілкуванні.
   
• Житло. Досить тулитися в таверні. Хоч якусь кімнатку в оренду — аби малювати спокійно й зберігати матеріали.
   
• Квести. Щури в каналізації, охорона складу, дрібні доручення — будь-яке завдання це досвід і гроші.
   
• Боївка. Прокачати зброю все одно доведеться. Але спочатку — база.
   

Натовп навколо гомонів уже гучніше, ніж зранку. Десь вигукували ціни на овочі, десь дзвінко сміялися діти. Я вдихнув на повні груди запах міста — пил, хліб, спеції, дим.

— Гаразд, — сказав я тихо, самому собі. — Сьогодні — день майстра, а не воїна.

І попрямував до лавок з одягом, де яскраві тканини та акуратно розвішані костюми обіцяли перетворити простого хлопця на того, кому довіряють із першого погляду.

Я впіймав своє відображення у мідній вивісці шевця: стомлений, у поношеній куртці, з плямами фарби на рукаві. Художник, звісно… але такий, якого легко сплутати з підмайстром.

Я зайшов у крамницю одягу. Запах фарбованої тканини, тонкий аромат мила й крейди, скрип підлоги та буркотливий дід за прилавком. На стінах висіли манекени: строгі камзоли, прості жилети, куртки з хутряними комірцями. У кутку блищали чоботи, поруч — акуратно розвішані капелюхи й рукавички.

— Що шукаєш, хлопче? — ліниво протягнув кравець, окинувши мене поглядом. — У мене є все: щоб міг одягтися і злидар, і пан.

Я оглянув доступний ряд. Система одразу підсвітила назви й додаткові характеристики одягу:

• Парадний камзол торговця — (+1% до репутації в місті, +0.5 до харизми)
• Куртка мисливця — (+2 до захисту, +1 до шкоди ближньою зброєю)
• Повсякденний жилет ремісника — (+0.5 до майстерності, знижує втому під час роботи)

Додаткові предмети:
• Шкіряні чоботи з пряжками — (+1 до швидкості, менша втома при бігу)
• Тонкі рукавички художника — (+0.3 до акуратності, +0.2 до малювання)
• Капелюх із пером — (+0.5 до харизми, помітність +0.2)
• Мисливський пояс із піхвами — (+1 до шкоди ножем, +0.5 до скритності)

Я затримав погляд на куртці мисливця й поясі з піхвами — серце підказувало: пора брати зброю до рук, пора качати боївку. Але розум холодно відповів:
“Спочатку ім’я. Спочатку золото й дах над головою.”

Якщо чесно, нічого унікального я тут не побачив. Комплектів у крамниці теж не було. Щось підказувало, що в грі, де можна самому створювати заклинання через малюнки, найкращі речі навряд чи продаються у НПС. За розумом треба буде знайти спорядження, зроблене гравцями. Але поки що — для покращення стосунків у конкретному місті — краще взяти щось практичне.

— Камзол, — сказав я. — Чорний, зі срібною вишивкою. І чоботи, щоб вулиці не сточували ноги.

Старий кравець хмикнув, дістаючи згортки. Я простягнув срібняк за камзол і ще кілька мідяків за чоботи. За кілька хвилин я виглядав зовсім інакше. Хоч це й дрібниця, але люди запам’ятовують такі деталі. А харизма іноді важливіша за меч.

[Системне сповіщення]:
Ви придбали «Парадний камзол торговця» (+1% до репутації в місті, +0.5 до харизми).
Ви придбали «Шкіряні чоботи з пряжками» (+1 до швидкості, менше втоми під час бігу).

Я поправив комір і вперше за довгий час відчув себе людиною, а не випадковим підмайстром з вулиці.

Дорогою я ловив на собі кілька цікавих поглядів. Приємно, коли тебе вже впізнають, але в голові крутилася куди прозаїчніша думка: завтра закінчувалася моя оренда в таверні.
Грошей вистачило б ще на кілька ночей, але… сенс? Залишатися там, коли в мене вже є ім’я, хай навіть із припискою “початківець”?

Я рушив у бік центральної площі, де стояли дошки оголошень. Пожовклі сувої й свіжі листи, прибиті цвяхами, рясніли пропозиціями:

«Здам кімнату біля пристані»,
«Склад під майстерню»,
«Затишне горище для учня мага».

І саме тоді мені впав в око напис:

«Оренда у кварталі майстрів. Чисті кімнати. Підходять для роботи з фарбами, тканинами та іншими ремеслами. Ціна: 5 срібняків на день. Бонус: перебування у кварталі прискорює розвиток майстерності.»