Розділ 11

Дорога до Крегстона виявилася тихішою, ніж я очікував після сутички. Аркушів у мене більше не залишилося — кожен малюнок згорів у полум’ї, позбавивши мене головної зброї. Тож у ліс я зайвий раз не заходив: крок убік міг коштувати життя.

Я йшов уздовж тракту, збираючи все, що траплялося під руку. Квіти з яскравими пелюстками, ягоди, корінці — усе, що могло згодитися для барвників. Навіть трави, придатні для настоїв. У голові вже крутився рецепт антидоту — з ним я почувався впевненіше, а деякі з інгредієнтів ще й мали ціну.

• Зібрано: лікувальні трави [x3]
   
• Зібрано: барвник-трава [x5]
   

Біля річки я зупинився ненадовго: очерет ріс густими заростями. Нарізав оберемок і поклав до торби. Може, в місті й куплю готовий папір, але запасний матеріал не завадить. Хто зна, які там ціни за стінами.

• Зібрано: очерет [x10]
  Рецепт відкрито: саморобний папір (неповний)
   

Інвентар слухняно прийняв кожен трофей. Я набивав його під зав’язку: краще тягнути зараз, ніж шкодувати потім. Попереду вже виднівся шлях до міста, і що ближче я підходив, то виразніше відчував — починається новий етап.

Чим ближче до Крегстона, тим жвавіше ставало довкола. Ліс розступився, відкривши поля й поодинокі села, витягнуті вздовж тракту. Пахло свіжоскошеним сіном, чувся гавкіт собак і голоси селян, але я лише краєм ока відзначав місцевий рух.
Мабуть, і тут можна було б підхопити якісь квести: допомогти зі жнивами, відігнати дикого звіра або передати пакунок. Але в мене були свої пріоритети. Спершу — місто.

Мій нинішній стан — десять золотих і повна торба різношерстих трав та очерету. Смішна сума за мірками цього світу, адже в Альфі можна купувати житло й облаштовувати його. Але про таке поки що й мріяти рано: максимум, на що я здатен — зняти кімнату. Головне, щоб там був стіл, ліжко й скриня: базовий набір, аби відпочити й облаштувати робоче місце для фарб і паперу.

Ціль оновлено: знайти нічліг у Крегстоні.

Я минув кількох селянських хлопчаків, що з цікавістю витріщалися на мене, й ступив на головний тракт. Над міськими валами вже здіймалися кам’яні вежі, і що ближче я підходив, то чіткіше чув гул голосів.
Біля воріт товпилася черга: вози з мішками зерна, купці на конях, кілька таких же одинаків, як я.

Я мимоволі сповільнився. Черга означала одне — перевірку. А, можливо, ще й мито за вхід.

Увага: вхід до міста може потребувати сплати податку.

Я став у хвіст черги, намагаючись не привертати зайвої уваги. Вартові при воротах перевіряли кожного: у купців — папери, у селян — мішки, у таких, як я, — лише погляд, що ковзав від чобіт до голови.
Кілька разів я помітив, як у когось вимагали монету за прохід.

Убік сперечалися двоє торговців: один твердив, що мито підняли, другий клявся, що для пішоходів лише мідяк. Я занотував подумки: краще бути готовим розпрощатися з частиною золота.

Солдати виглядали зібрано: кіраси червоного відтінку — кольору королівства, списи з металевими наконечниками блищали на сонці.
Біля воріт працювала й система — над кожним прибулим миготіли напівпрозорі рядки: ім’я, фах, рівень. У декого текст був прихований — певно, із навичкою приховування даних.

Я машинально перевірив своє:
Ім’я: Олікс
Рівень: 4
Репутація Крегстона: 5%

Я видихнув із полегшенням. З нульовою репутацією сюди, можливо, й не пустили б без питань. А так — є шанс пройти без зайвих проблем.

Перед очима відразу спливла системна підказка:

Вхід до Крегстона: можливі варіанти перевірки.
— Сплатити мито (5 мідяків).
— Спробувати переконати варту (+репутація, перевірка харизми).
— Пройти за знайомством (якщо є пов’язане завдання).

Я торкнувся пояса з торбою, де тихо подзенькували монети. П’ять мідяків — не така вже й втрата, але хотілося зрозуміти, чи є шанс пройти дешевше.

Я обвів чергу поглядом — селяни майже всі віддавали мідяки, торговці сперечалися, але зрештою теж діставали гаманці. Лише кілька воїнів із гербом на плащах пройшли без оплати: їх вартові просто пропустили.

Всередині защеміло відчуття — ніби система спеціально перевіряє, чи наважуся я вперше використати харизму в реальному діалозі.
До цього навичка була просто мертвим вантажем у характеристиках.

[Харизма: 5]

Шансів не так уже й багато. Але й п’ять мідяків — це половина срібняка, а зайві гроші в місті знадобляться.

Я удав, що риюся в торбі, але насправді вирішував: заплатити чесно чи спробувати зіграти словами?

Я навмисно затримався, ніби не міг знайти монети, і глянув на вартового:
— Слухай, я щойно прочистив дорогу від вовків. Місцеві підтвердять. Невже після цього ще й платити за вхід?

Він примружився, оцінюючи мене поглядом.

[Перевірка харизми… Рівень: низький]

— Вовків, значить? — протягнув він, і в голосі з’явилося трохи м’якості. — Ну, якщо так… зробимо виняток. Але дивись — у місті за тебе ніхто не поручиться.

Я кивнув і ступив уперед.

Системне сповіщення:
[Вхід до Крегстона — успішна перевірка]
[Фінанси: без змін]
[Репутація Крегстона +2%]

Черга позаду невдоволено загуділа — селяни бачили, що мене пропустили безплатно. Але то вже була не моя турбота.

Під кам’яними склепіннями воріт повітря змінилося: пахло димом, хлібом і залізом.
Місто зустріло мене шумом і запахами, і я посміхнувся.
Перший рубіж пройдено.

За воротами відкрилася вулиця, і я на мить завмер. У реальному житті я ніколи не бачив нічого подібного — ніби ступив у живу картину.

Кам’яні будинки тіснилися один до одного, верхні поверхи нависали над вулицею, дахи вкривала червона черепиця. Дерев’яні балки на фасадах потемніли від часу, а подекуди стіни прикрашали знаки цехів — молот коваля, пшеничний сніп, лев’яча голова.
Вузькі вікна закривали залізні решітки, а деінде скло відливало свинцем.