Розділ 5

Я обережно допомагав останнім із караванників підвестися на ноги. Вони виглядали виснаженими, подряпаними й усе ще трохи знерухомленими від дії отрути, але — живими.
Перший чоловік, високий, із засмаглим обличчям, глибоко вдихнув і сперся на борт воза.

— От лихо… — пробурмотів він, оглядаючи розкидані сумки, що потрапили до коконів разом із людьми. — Усі наші товари… майже нічого не залишилось…

Його товариш, молодший, з короткою борідкою й синцем на щоці, похитав головою:

— Лише це… кілька мішечків зерна, трохи сухарів і кілька мідяків, що були заховані по кишенях… — він ніяково глянув на мене. — Але без тебе ми б точно не вибралися. Дякую.

Система підсвітила:
«Доступно вибір нагороди: забрати частину речей каравану як подяку. Кількість і тип впливають на подальші можливості.»

Я нахилився, оцінюючи залишки. Перед очима промайнули прості речі:

• Мішок із зерном і кілька сухарів.
   
• Відріз лляної тканини, майже цілий.
   
• Мідяки (невелика сума).
   
• Маленька дерев’яна скринька з невідомими предметами — хто знає, що там усередині?
   

— Слухайте, — сказав я обережно, щоб не видатися нахабним. — Що б ви порадили взяти?

— Бери що завгодно, — відповів старший караванник, злегка знизавши плечима. — Усе, що лишилося, — наша подяка тобі. Ти врятував людей, і це дорожче за будь-який товар.

Я зрозумів: система дає реальний вибір. Можна взяти їжу, трохи мідяків або ризикнути й відкрити скриньку з невідомим. Усе залежить від мене, а нагорода буде розрахована після рішення.

Що ж вибрати?
Трохи мідяків — корисно, щоб зміцнити запас і щось придбати.
Зерно та сухарі — практично: можна з’їсти в дорозі або обміняти.
А от маленька скринька… хто знає? Може, там щось для малюнків або заклинань?

Система мигнула:
«Вибір нагороди за порятунок караванників активний. Рішення впливає на досвід, репутацію та майбутні можливості. Підказка: кожна категорія має власну користь.»

Я вдихнув свіже лісове повітря, поглянув на караванників — утомлених, але вдячних. І зрозумів: вибір зараз — не просто про речі. Це тест на практичність і стратегію.

Я сперся на борт воза, ще раз окинув поглядом залишки. Усе виглядало убого: мішки зім’яті, сухарі розсипані по землі. Та в кишенях і скриньках ще щось ховалося.
Система знову спалахнула повідомленням:
«Вибір нагороди за порятунок караванників активний. Впливає на досвід, репутацію та майбутні події.»

Я присів навпочіпки, обмірковуючи варіанти.

— Мідяки… — прошепотів я. — Просто гроші. Корисно, але небагато. Зможу щось купити або обміняти на інструменти. Практично, але нудно.
Підняв мішок із зерном. Їжа завжди стане в пригоді — для дороги, для торгівлі або на випадок нової вилазки в ліс. Система, напевно, зафіксує користь — на кшталт підвищення витривалості чи навичок виживання.
— Тканина… — промайнуло в думках. — Льон, майже цілий. Можна пошити сумку, накидку чи поліпшити спорядження. Це шанс непрямо прокачати ремісничі вміння й підготуватися до негоди.

Погляд зупинився на маленькій дерев’яній скриньці. Вона була зачинена, усередині щось дзенькнуло, коли я злегка її струснув.

— Невідомість, — подумав я. — Ризик: може бути дрібниця, а може — рідкісний інгредієнт, інструмент чи матеріал для нового малюнка. Якщо пощастить — отримаю унікальне заклинання. Якщо ні — втрачена нагорода.

Я глянув на караванників — вони мовчки кивали, даючи зрозуміти: вирішуй сам. Репутація вже зростала, довіра є, а система фіксує наслідки.

— Отже, — промовив я тихо, — вибір простий, але важливий.
Мідяки — миттєва користь.
Їжа — практична, забезпечить дорогу.
Тканина — підготовка до труднощів.
А скринька — ризик і шанс водночас.
Кожна річ має свою цінність, якщо використати її з розумом.

Я зробив вибір: вирішив відкрити скриньку. Хто знає, може, саме там — щось, що допоможе мені вдосконалити малюнки й заклинання.

Система спалахнула м’яким світлом:
«Нагорода обрана. Ефекти буде розраховано після перевірки вмісту.»

Я оглянув маленьку скриньку, що залишилася серед речей, і обережно взяв її до рук. Дерев’яна, з різьбленими візерунками, трохи потерта — ніби провела ціле життя в дорозі.
Система підсвітила: «Об’єкт інтерактивний. Ймовірність нагороди: випадкова.»

— Дякуємо тобі, хлопче, — сказав старший караванник. — Не кожен ризикне задля чужого добра.

Я глибоко вдихнув, стис скриньку й повільно відкрив кришку. Усередині щось тихо мерехтіло — майже магічно.
Система мигнула: «Нагорода сформована.»

Усередині лежав пергамент із заготовкою нового малюнка. На ньому — чіткі лінії, схожі на пастку чи сіть, але з дивними завихреннями, яких я ще не бачив у своєму скетчбуці.

Система:
«Нова сторінка заклинання додана. Навичка “Малювання/Магія” +0,5 при вивченні малюнка. Можливість створити унікальне заклинання.»

Я обережно вклав пергамент у скетчбук. Серце калатало — тепер у мене був шанс створити щось абсолютно нове, додати власну ноту в мистецтво магії малюнків.

— Ну що ж, — прошепотів я з усмішкою, — здається, пригоди справді починаються.

Система відмітила оновлення:
«Репутація села Лісове: +5% за порятунок караванників. Репутація королівства: +1%.»

Я сів на край лавки й розгорнув скетчбук на сторінці, де залишив малюнок сина коваля. Половина магії вже відчувалася — лінії, завитки, напрямки, немов сам рисунок підказував, чого бракує.

— Гаразд, подивимось, — пробурмотів я. — Спершу розберемось із цим.

Я уважно вдивлявся в узори, додаючи дрібні штрихи, підганяючи структуру. Кожен рух фіксувала система: