Розділ 4

Я йшов вузькою вуличкою Лісного, що вела до кузні.
Повітря дзвеніло від ударів молота: дзинь, дзинь — ритм, який здавався серцем селища.
Дим підіймався вгору, змішуючись із запахом вугілля та розпеченого металу.

Кузня стояла на краю площі, трохи осторонь від ринку. Двері в майстерню були відчинені: усередині палало горно, вогонь кидав червоні відблиски на стіни.
Коваль — кремезний чоловік із широкими плечима та обпаленими руками — піднімав важкий молот так легко, ніби це була невагома пір’їнка.

Я постукав у дверну раму.
— Добридень.
— М-м? — чоловік підвів голову, витер піт із чола й окинув мене уважним поглядом. — То ти той новачок, що витягнув караван із павутини? Про тебе вже шепочуться. Заходь.

Я ступив усередину, відчуваючи жар від печі.
У кутку, на лаві, сидів підліток з олівцем і аркушем паперу. Я впізнав його — син коваля. Світловолосий, у вугільному пилу, з очима, в яких блищала жива цікавість. Саме в нього я купив свій скетчбук.

— О, знову ти! — усміхнувся хлопець. — Скетчбук у ходу?
— У ходу, — кивнув я, поплескавши по сумці. — Навіть «Сіть» встиг випробувати.
— Круто! — очі хлопця спалахнули. — Я якраз пробував новий малюнок… ще сирий, але можеш глянути.

Він простягнув мені аркуш. На ньому був ескіз дивного символу, схожого на переплетіння ліній, що створювали ілюзію прозорого купола.
Система ледь помітно підсвітила: «Новий малюнок — незавершений ескіз. Можлива властивість: захист / маскування.»

— Сам ще не перевіряв, — хлопець знизав плечима. — Може, у тебе вийде. У тебе вже рука набита.

Коваль хмикнув, не відриваючись від роботи:
— Мій хлопчисько замість молота возиться з цими закарлючками… Але, мабуть, і в цьому свій сенс є.

Я обережно склав малюнок і заховав його до скетчбуку.
— Насправді я до вас у справі, — сказав я, повернувшись до коваля. — Мені казали, ви знаєте, де знайти трави. Потрібен простий антидот… Караван постраждав від павука, і треба допомогти людям.

Коваль відклав молот, подивився серйозно:
— Правильно сказав торговець. Я не алхімік, але дещо знаю. На південній галявині росте корінь жовтого тмину — її сік виводить легкі отрути. Трохи далі, біля болота, трапляється м’ята-зірка — листя допомагає при слабкості. Якщо змішати їх хоча б у настої на воді — вийде щось на кшталт простої протиотрути.

Система підсвітила: «Новий квест: Зібрати трави для простого антидота. Нагорода залежить від результату.»

Син коваля тихо додав:
— Я можу показати на мапі, де саме їх бачив. Часто бігаю з батьком по глину й вугілля. І… якщо захочеш, спробуємо доробити мій малюнок. Вдвох легше.

Я усміхнувся. Це був саме той варіант, що здавався найрозумнішим і безпечнішим: практичніше, ніж йти до міста, і розумніше, ніж лізти в лігво до павука.

Коваль знову підняв молот, а його син нахилився до мене, захоплено пошепки мовив:
— Знаєш, твій скетчбук — це не просто заготовки. У ньому можна створювати свої малюнки. Поки що в тебе лише вісім сторінок, і кожна або зайнята, або відкрита лише під один ескіз.

Система ледь мигнула:
«Підказка: кількість доступних малюнків-заклять обмежена сторінками скетчбуку. Заповнені сторінки можна обмінювати у торговців або майстрів. З часом можна придбати новий скетчбук із більшою кількістю сторінок.»

— Бачиш? — хлопець показав на напівпрозоре меню, що спалахнуло в повітрі. — У тебе одна сторінка вже закріплена під “Сіть”. Але решту можна використати як заманеться. Можеш спробувати створити щось сам — якщо вийде.

Він витягнув із кишені кілька зім’ятих клаптів паперу.
— У мене поки не виходить, але я помітив: якщо малюнок хоч трохи логічний — він оживає.

Система підсвітила:
«Відкрито нову особливість професії: створення власних малюнків.
Умова: використовувати вільні сторінки скетчбуку.
Ризик: невдалий малюнок знищує сторінку без ефекту.
Бонус: вдалий створює унікальне закляття, прив’язане до гравця.»

Я стиснув скетчбук у руках. Усередині — лише вісім сторінок, і цього вже здавалося замало.
«Сіть» займала одну, ескіз хлопця — другу. Далі залишалося або шукати готові, або ризикнути й створити власні.

— Спробуй, — усміхнувся хлопець. — Тільки обережно. Кожен аркуш — на вагу золота.

Коваль буркнув:
— Досить балачок. Слухай, хлопче. На південній стороні узлісся збереш жовтого тмину, біля болота — м’яту-зірку. Повернешся — покажу, як змішати. Якщо все зробиш правильно, у тебе буде шанс врятувати людей без лікарів.

Система видала: «Квест оновлено: зібрати трави для антидота. Додатково: доробити й протестувати новий малюнок (за бажанням). Нагорода залежить від результату.»

Я кивнув і сховав скетчбук назад. Голова гуділа не від ударів молота, а від думок: тепер у мене був не тільки квест, а й нова можливість — власні заклинання, свій стиль гри.

Я вийшов із майстерні коваля з невеличким списком трав і легким відчуттям відповідальності. Скетчбук притискався до грудей, лук на плечі — усе, що в мене є, і все, що мені поки потрібно. Лісове узлісся зустрічало м’яким шумом гілок і запахом хвої. Дорога до південної галявини здавалася простою, але очі постійно сканували околиці: у звичайному лісі можна наштовхнутися на дрібних хижаків або гострі гілки.

— Гаразд, — пробурмотів я собі. — Тмин й м’ята-зірка… просто зібрати? Подивимось.

Спершу я помітив галявину з жовтуватими колосками — тмин. Обережно розклав сумку, дістав пергамент і пензлик. Система підсвітила: «Для запису й фіксації позиції рослини використовуйте навички малювання і картографування». Я зарисував рослину на пергаменті, позначив її розташування на аркуші, і мінікарта відобразила галявину в моєму маршруті, створивши позначку про знайдену рослину.

Система:
«Малювання/Маскування предметів» +1
«Картографування» +1
«Орієнтування» +1