Розділ 3

Я вийшов від старости з відчуттям досади.
Наче готовий до справжньої роботи, а результат — нуль. Навіть щурів у коморі не довірили.

— Гаразд, — буркнув я. — Почнемо з малого.

На ринку мене першим зустрів знайомий торговець — той самий, у якого я залишив завдаток за лук.

— О, повернувся? — примружився він. — Якщо хочеш закріпитися в селі — дрібних справ тут повно. Хочеш — сам вибирай, з чого почати.

Перед очима спливло віконце інтерфейсу:
«Доступні завдання: доставка товарів.»

Кілька імен підсвітилися у списку — аптекар, господиня лавки, учениця коваля.
На перший погляд — звичайні доручення. Але система чесно показувала винагороду: трохи мідяків, кілька очок досвіду й головне — краплі репутації.

Я глянув у сумку: залишилися трави й клапті пергаменту — саме те, що потрібно для старту.

— Добре, — сказав я, поправляючи ремінь. — Почнемо з аптекаря.

Двері його дому були прочинені. Всередині пахло сушеними травами — повітря густе, терпке.

— Хто там? — пролунав хриплий голос із кімнати.
— Доставка, — відповів я, простягаючи згорток.
— Вчасно, — аптекар усміхнувся несподівано тепло. — Рідко хто встигає. Молодець.

Системне повідомлення:
+5 досвіду, +3 мідяки, репутація +2%

Я вийшов на вулицю з легкою посмішкою. Дрібниця — а приємно.
Здавалося, навіть перехожі почали дивитися трохи прихильніше.

Наступним пунктом був свіжий хліб.
Втомлена дівчина зустріла мене біля дверей.

— Ти з хлібом?
— Саме так.
Вона усміхнулася — щиро, хоч і трохи сором’язливо:
— Дякую. Це важливо.

Інтерфейс:
+5 досвіду, +2 мідяки, репутація +1%

Потім я піднявся до кузні.

— Привіт, у мене для тебе пергамент, — сказав я, простягаючи згорток учениці.
— Своєчасно! — кивнула вона. — Коваль буде задоволений.

Система:
+5 досвіду, +2 мідяки, репутація +2%

Підсумок виглядав скромно, але відчутно: кілька мідяків у кишені, +15 досвіду і +5% репутації.
Наче дрібні доручення, але я вперше відчув, що довіра села справді зростає.

Тепер настав час перевірити себе у справі.

Я дістав скетчбук і вибрав малюнок «Сіть».
Для активації потрібен був аркуш пергаменту.
Я обережно скопіював зображення й ступив на тренувальний майданчик.

Вдих. Видих.
Малюнок ожив — сіть зірвалася з аркуша й накрила дерев’яну мішень, немов справжня.

Система:
Навичка «Малювання/Маскування предметів» +1. Пергамент витрачено.

Чудово. Здається, я почав розуміти, як працюють мої художні здібності.
От тільки пергаментів доведеться запастися.

Потім я вирушив на стрільбище.
Лук у руках, сагайдак за спиною. Мішені нерухомі — отже, стріляти легше, ніж у реальному бою.
Раз за разом я натягував тятиву, прицілювався, випускав стрілу.

Кожен постріл — відлуння в грудях, кожне влучання — маленька перемога.

Інтерфейс:
Влучання в центр — +1. Влучання по краю — +0,5.

Після кількох десятків пострілів система сповістила:
Навичка «Стрільба з лука» досягла рівня 10.

Вище вже не піднімеш — на мішенях можна прокачати лише до десятого рівня. Далі — тільки в бою.

Коли я повернувся на ринок, торговець виглядав схвильованим.

— Гей, Оліксе, — сказав він, поправляючи фартух. — Каравани давно не проходили.
Боюся, що на дорозі завелися вовки… або щось гірше. Перевіриш?

Перед очима спливло повідомлення:
«Завдання: перевірити дорогу та знайти караван.»
Нагорода залежить від швидкості, точності й відсутності втрат.

Я кивнув і вирушив стежкою в ліс.

Спочатку шукав сліди: колії, зламані гілки, покинуті мішки.
Кожен крок підсвічувався повідомленнями:
Картографія +1. Малювання +1. Орієнтування +1.

Невдовзі я натрапив на місце, де колеса застрягли в багнюці.
Речі валялися просто на узбіччі. А далі — павутина, густа й липка.

З тіні дерев виповз павук, величезний, як воза.
Його жертви — люди з каравану — лежали нерухомо, обмотані білими коконами.

Система підказала: немає належної зброї для порятунку.

Я обвів поглядом місце події й помітив уламок дерева. Грубий, гострий шматок — але цього вистачило, щоб різати павутинні нитки. Обережно розрізав кокон, звільнив одного з людей. Дихання ще було, та отрута вже діяла.

Сил, щоб битися з чудовиськом, у мене явно бракувало. Тому я зробив те, що вмів: дістав скетчбук і швидко намалював сіть — не для атаки, а щоб допомогти. Магія слухняно ожила, сплівши тонку тканину, яка полегшила перенесення тіла.

Система повідомила:
Малювання +1. Спритність +1. Репутація +5. Досвід +10.

Я не переміг павука, але врятував людей і відтягнув їх до стежки. Система підсвітила новий маршрут: безпечна дорога до села.

Коли ми повернулися, постраждалі вже почали приходити до тями. Торговець зустрів мене з ошелешеним виглядом.

— Ти впорався! — вигукнув він. — Ніхто й не думав, що новачок потягне таке діло.

Система:
Репутація села +5. Репутація королівства +1.

— Ось твоя нагорода, — торговець відлічив кілька монет. — І порада: якщо хочеш вижити в лісі, поговори з ковалем про трави для антидота.  А той павук… краще поки не лізь туди. Ми надішлемо звістку в місто.

Отримано: 7 мідяків.
Новий доступ: секретні товари у торговців.

Я стис монети в долоні. Це був перший справжній крок — не просто доручення, а випробування.
Гра вчила: тут важливо не лише битися, а й думати. Вона не підсовує нічого неможливого для мого рівня — але чи буде так надалі?