Розділ 2

Я зробив перший крок за ворота села — і система не підвела:

Системне повідомлення: «Ви залишаєте зону безпеки. Тепер ви можете збирати ресурси й здобувати трофеї.»

Стежка спускалася вниз по схилу, у зарості, і вже за кілька хвилин я помітив перше: біля каміння лежала купка трави, підсвічена інтерфейсом.

«Знайдено: гіркий спориш. Призначення: для створення еліксирів низького рівня. Ціна у торговця: 1 мідяк.»

Я всміхнувся. В інших іграх пробіг би повз. Але зараз кожна монета мала значення — крок до лука, без якого рейнджер не рейнджер. Без зброї я — ніхто.
Зазвичай гравці просто беруть ремесло, щоб створити собі зброю, але цього разу я вирішив інакше.

Сумка спалахнула іконкою: один зі слотів зайнято.

Далі стежка вивела до роздоріжжя. На одній з гілок дерева гойдалася пташина шкура — мабуть, залишки після хижака.

«Предмет: пошарпане пір’я. Ціна: 0,1 мідяка. Можливе використання: прикраси, амулети.»

Зазвичай я б таку дрібницю навіть не підняв, але тепер, з додатковим місцем у сумці, усе це виглядало як вклад у майбутній скарб.

За кілька кроків стало ще цікавіше — у траві блиснув згорнутий клаптик пергаменту.

«Предмет: нотатка мандрівника. Фрагмент карти. Можна поєднати з іншими. Ціна: 3 мідяки. Можливий бонус: відкриває частину маршруту.»

І тут я зрозумів — без сумки це б просто не влізло. Довелось би обирати: трава чи карта. А тепер я спокійно збирав усе підряд. Виглядав, щоправда, як справжній бродяга… Сподіваюся, ненадовго.

Системне повідомлення: «Підказка: у світі гри діє вільна економіка. Ресурси та предмети можна продавати NPC або іншим гравцям. Ігрову валюту дозволено виводити у реальний світ через ліцензовані біржі.»

Я хмикнув. Тобто мені натякають: хочеш заробити — збирай усе, що не прибите до землі.
Світ давав мені простий урок: перш ніж стати героєм, треба навчитися бути збирачем мотлоху.

План визрів швидко: до першого села підійду не з порожніми руками, а з купою дріб’язку, який можна обміняти на перші монети. А там, дивись, і на лук вистачить.

Сумка тихо побрязкувала за плечем — і я відчував, що зробив правильний вибір.

Коли я нарешті дістався селища, усі слоти вже були заповнені. По дорозі трапилося ще кілька клаптиків карт і трав — стане у пригоді для тренування навичок.

Першим ділом я рушив до ринку: пилюжні вулички, лавки з тканинами, глиняним посудом і пахучими травами, запах свіжого хліба й дим від вогнищ.
Діти бігали поміж прилавками, селяни гукали одне до одного, а торговці намагалися перекричати всіх.

Я підійшов до прилавка з луками. Система підсвітила:
«Легкий дерев’яний лук — ціна: 15 мідяків.»
Я глянув на свій гаманець і товари: після продажу трав і пергаментів буде всього 7 мідяків.

— Ей, хлопче, — сказав торговець. — Знижки рідкість, але для новачка… гаразд, давай за дванадцять.

Я кивнув. Чудово — отже, можна використати частину ресурсів, щоб придбати першу повноцінну зброю.

— Дякую за щедру пропозицію, — відповів я. — Наразі не маю всієї суми, але можу залишити три монети завдатку. Другу половину принесу пізніше. Ви ж нічого не втрачаєте — лук я поки не забираю.

Торговець подумав і погодився зберегти знижку та тримати лук за мною добу.
Залишалось знайти квест або просто обійти навколишні ліси в пошуках трав.

Системне повідомлення: «Ваша навичка красномовства зрісла на +1.»

Продавши частину товару перекупнику за сусіднім столом, я помітив маленьку кузню. На прилавку лежав скетчбук — акуратний, чистий, з білими сторінками. Поруч стояв син коваля — здається, любитель малювання.

— Привіт, — звернувся я. — Що потрібно, щоб отримати цей скетчбук?

Він усміхнувся й показав на трави та клаптики пергаменту:
— Принесеш матеріали для чорнил і фарб — забирай.

Я заглянув у сумку й зрозумів: саме те, що я не продав, тепер і стане в пригоді.

— Ідеально, — подумав я. — Ось навіщо система залишила мені ці дрібниці.

Системне повідомлення: «Отримано предмет: скетчбук. Призначення — картографія, малюнки, візуальні ефекти.»

Тепер залишалося знайти майстерню художника — місцевого NPC, який навчав початковим навичкам.

— Олікс, — сказав він, — вибери одне зі стартових зображень:

Сіть — пастка для ворогів, проста й універсальна.

Пастка/Яма — якщо ворог наступить на позначене місце, провалиться під землю. Потужно, але складніше у використанні.

Вогняна лінія — завдає шкоди при контакті, зате потребує більше ресурсів.

Усі здібності залежали від рівня навички художника.
По суті, мені треба було створити копію зображення-заклинання, яке вносилося в мій скетчбук.
Малюнок «Сіті» виглядав досить просто, тоді як «Пастка» вимагала зобразити не лише саму яму, а й частину місцевості, де вона мала з’явитися. Тобто, розвідавши територію, художник міг заздалегідь підготувати потрібне місце.

Пояснення NPC звучали переконливо — навіть натхненно.
Але на практиці я розумів: моїх умінь поки не вистачить.
«Вогняна лінія» потребувала ще й червоної фарби, а отже — дорогих матеріалів.

Я провів пальцем по обкладинці скетчбука і зупинився на «Сіті» — простий, але надійний варіант, ідеальний для перших випробувань і експериментів.

— Чудово, — підтвердив художник. — Сторінку закріплено. Навички можна розвивати, створювати нові ефекти та варіації.

Що? Тобто отримані заклинання можна змінювати?
Мені аж подих перехопило — здається, ця непопулярна професія, яку я взяв «на майбутнє», може стати неймовірним козирем у руках людини з уявою!