1. Алізе. Жертва заради сестри

Коли я постукала в двері кімнати батька, була дуже обурена. За кілька хвилин перед цим побачила свою молодшу сестру Брізу в сльозах. Вона розповіла, що батьки хочуть віддати її в якості наложниці майбутньому молодому ватажку зграї перевертнів, які загрожували захопленням нашої священної землі. Це мав бути дар, щоб той ватажок в його каденцію лишив цю територію за нами без битви. Так він міг ще й отримати сильного спадкоємця… Хоча міжмагічні спарювання заради сильних дітей в світі не віталися, але це не було заборонено, принаймні поки що. Хоча магічна рада вже ніби думала над цим.

— Заходьте! — голос батька звучав дещо знервовано і роздратовано. 

— Тату, можна з тобою поговорити? — я була батьковою улюбленицею, тож сподівалася, що він мене послузхає і відмовиться від задуманого. 

— Так, авжеж, мила, — його голос одразу помʼякшився. — Проходь. 

— Це правда, що ви хочете віддати Брізу тому переверню? — одразу запитала я. Серце ладне було вискочити з грудей від хвилювання. 

— Так, правда, — він кивнув. — Ти ж знаєш, наша раса прекрасно підживлює тих, чия магічна стихія вогонь. А перевертні — чистий вогонь. У них будуть сильні діти. І нашу землю не заберуть. Не вбʼють всіх вас, Алізе, — він зітхнув. — Ми не вистоїмо в війні з перевертнями. У них дуже велика і сильна зграя, а ми не бійці. У нас давно не народжувались справжні стихійники, повітрулі — це тільки тінь булої слави раси повітря… Вони хотіли старшу дочку, але я сказав, що ти моя спадкоємиця і матимеш очолити рід. Тому вони погодились на Брізу. Бріза слабка, ти знаєш… Може, вона взагалі не завагітніє. І тоді він, можливо, втратить до неї інтерес. А в нас буде час щось придумати.

— Так, вона має слабке здоров’я, може взагалі померти, якщо буде народжувати так рано, — я благально дивилася на батька. — Може, можна якось обійтися без цього? 

— Якщо я не віддам її, буде війна, Алізе. Тоді загине дуже багато наших, а може, і всі, — він теж поглянув на мене. — Думаєш, я хочу віддавати власну доньку? Але в мене ще є ти, ваша мама, наш рід. Я маю думати про всіх і обирати те, що буде найкраще для всіх. Така вже моя доля, як вашого лідера. Ти маєш вижити і залишитись в роді, потім очолити його зі своїм чоловіком. Тебе я ніяк не віддам. Залишається тільки твоя сестра. 

 Я відчула, що на очі навертаються сльози. Постійно, з того часу як я себе пам’ятаю, чула ці слова про обов’язок перед родом, про те, що ми повинні робити… Але ніколи не йшлося про те, що ми хочемо, які у нас реальні бажання… Який взагалі сенс нашого життя, якщо ми весь час маємо жертвувати чимось і ніколи не будемо щасливими?

Але я відчувала, що не зможу бути щасливою, якщо моя улюблена сестра буде страждати. Це буде як камінь на душі, на все моє життя. Тому я сама не зчулася, як вигукнула:

— Тоді я піду туди, а Бріза хай залишається з вами! Я сильна і зможу за себе постояти! 

— Не вигадуй! — батько аж встав з-за столу. — Ти — надія роду, Алізе!

— Мені набридло це! Не хочу бути надією роду! Я хочу, щоб Бріза залишилась жива! — вигукнула я спересердя. 

Моя магія одразу відреагувала на мій стан і поривчастий вітер скинув усе з полиць і столу кабінету батька. Я завжди намагалась не показувати, що зі мною таке трапляється, бо це не дуже нормально для звичайної повітрулі… Це більше схоже на магію вищу, старішу, ту, про яку нам навіть розмовляти було заборонено. Я сама навіть намагалась не думати про це зайвий раз.

— Алізе, що це було?... — запитав батько шоковано. 

 — Нічого особливого, — сказала я.  — Ти говориш правду, у мене достатньо сили. І як я вирішила, так і зроблю, ти мене не переконаєш!

Не слухаючи його заперечень, гримнула дверима і вибігла з кімнати. Мені хотілося побути самій, щоб ніхто не стояв над душею, не продовжував розповідати про мої обов’язки. Тож я вибігла з будинку і поспішила до свого улюбленого лісового озера, куди часто приходила, щоб побути на самоті. 

Але коли я наблизилась до озера, то побачила, що моє улюблене місце зайняте…