розділ 19

Змій виявився ввічливим. Він зжер все, що було, ігноруючи як спроби дівчини в червоному зблизька його роздивитися, так і спроби Тірена їй того не дозволитию Навіть з лоба пані Фіски крем злизав, просто пролетівши повз, залишивши її в стані шоку стояти між столами і кліпати. Трішки повисів посеред кімнати, наче роздивлявся всіх. Алері була не впевнена може він на стелю дивився, сама вона старанно роздивлялася стіл. Подякував, муркотливо і шиплячи одночасно. Сказав, що заблукав. Чому вирішив, що в палаці найпростіше поїсти? Ну, це спитала дівчина в червоній сукні. А він був найвиднішим.

Затримувати змія, звичайно, ніхто й не пробував. Так що він скрутився в спіраль, роспрямився і полетів собі, не попрощавшись, зникнувши за вікном.

У Алері з’явилось відчуття, що вона спить, або марить, і вона не дуже розуміла, що тепер з цим робити. Хтось з дівчат стверджував, що зимові бали прокляли і що її попереджували, а вона поїхала, дурепа. В розбите вікно залітали сніжинки з вулиці і в приміщені ставало все холодніше. Чоловік в чорному валявся собі і ні про що не непокоївся. Дівчина в червоній сукні стояла осторонь в оточені ледь не всіх вартових. А Тірен з роду Омола ходив туди-сюди і явно думав.

Першою, як не дивно, отямилась пані компаньйонка. Вона помацала власний лоб, зітхнула і мирно сказала:

— Пропоную перейти в інше приміщення. Тут скоро буде дуже холодно. Та й вікно відремонтувати потрібно.

— Не щастить нам з вікнами, — підтвердив Тірен, зупинившись. — То скелясті дракони застрягають. То крилаті змії розбивають, а захист на них взагалі не реагує.

— Так заблукав ж, — хихикнула дівчина в червоному. — Милий, правда?

На неї з сумнівом подивилися геть усі. Як оте довге, чорне, крилате, та ще й з голками по краях крил може бути милим ніхто крім неї не розумів.

А в новому приміщенні дівчат знову розсадили по диванах. Воно взагалі було схоже на рожеву вітальню, тільки жовтого кольору. Вартові залишилися коло дверей, наче дівчата могли почати розбігатися. Або їх родичі рватися в вітальню, щоб врятувати.

— Так… — сказав Тірен, зупинившись посеред проходу, щоб всі бачили, не інакше. — Пані Хіна, хто і що викликав? — спитав він, озирнувшись на товсту компаньйонку, котра прийшла з ним, просто її не було видно за високими вартовими, поки не розступились.

— Вона, — вказала пані на Алері. — Вона. Вона ще тій гидоті подякувала. І не злякалась. Навіть не пискнула.

— А я казала! — смикнулась Лотта, але Тірен миттєво приморозив її до місця поглядом.

— Я випадково відчинила вікно, а змій залетів, — пояснила Алері, не чекаючи питань.

— Випадково! Саме тоді, коли воно там було! — сплеснула руками пані Хіна.

— Ви ж самі про дохлу акулу стали розповідати. Мені стало зле. Я відчинила, щоб подихати. А змій заблукав, голодний, ось і поїв.

— Чайка, — прошепотіла поруч Масіна і заусміхалася.

— Добре, — сказав Тірен таким тоном, що навіть Лотта зрозуміла, що нічого доброго насправді нема. — Просто чудово. А чому по палацу бігають перелякані служниці і розповідають про навалу демонів, котрих викликали дебютантки, причому танцями на снігу? І танцювали вони там в чому мама народила.

Відповіді на це питання пані Хіна не знайшла.

— А я підкажу. Тому, що якась ідіотка бігала по коридорах і про це голосила.

— Це була не я, — відразу ж відмовилась пані Хіна.

— Звичайно не ви, вас би точно не стали описувати як струнку панянку. Нажаль, окрім цієї стрункості більше ніхто нічого не запам’ятав. Бігала вона на світанку, всі, кого зустріла, були сонні. Але ніхто б не звернув на те уваги, якби і поважна пані не стала кричати про демонів. А найцікавіше — ви звинувачуєте дебютантку в їх появі. Як і та невідома. Вона стверджувала, що дівчата визвали сніжних демонів, користуючись магією пустелі.

— Ну, воно ж залетіло… — проблеяла нещасна пані.

— Ромна, поясни їй, — попросив Тірен і вперед ступила дівчина в червоному.

— Принцеса, — прошепотіла Ольгіра.

— Інститут компаньйонок існує для того, щоб захищати дівчат, а не звинувачувати їх в чому захочеться, навіть не намагаючись розібратися, — сказала принцеса і холодно усміхнулася.

Пані кивнула.

Принцеса посміхнулася тіньовику, досить приязно. І Алері з подивом зрозуміла, що хоче вчепитися їй в коси і змусити про те пожалкувати. От прямо дуже-дуже. І мерехтливе плетиво магії навкруги стало яскравішим. А іще вона побачила, як коло дверей розчиняється в стіні темна пляма. Але, можливо, просто здалося.

— Сподіваюся, ви зможете пояснили, що перелякалися і з переляку кричали дурню, — знову заговорив Тірен, дивлячись на компаньйонку. — І що ніяких демонів в палаці нема. Був тільки змій-ненажера, та й той полетів.

— Дуже хочу подивитися, як вона буде це робити, — пробурмотіла Ольгіра.

— А іще, чим би дівчата не займалися, в приміщені постійно буде хтось із магів. Щоб більше ніхто не кидався безпідставно обвинуваченнями, — закінчив тіньовик. Холодно кивнув, запропонував руку принцесі і вони вдвох пішли.

А Алері впіймала себе на тому, що свердле їх спини незадоволеним поглядом.

От що за дурня, га? Краще б замислилась, а чому інші тіньовики залишилися. Не могли ж вони бути обіцяним колективним магом.