розділ 18

Тірен.

Вранці Тірен зрозумів, що вони все-таки над ним знущаються. Залишилося тільки зрозуміти — хто саме? Чому, його не особливо цікавило. Люди завжди знайдуть привід і виправдання.

Розбудило його смикання за сигнальну нитку. Ту саму, котру він навісив на двері своїх покоїв на випадок, якщо з тими проклятими дебютантками знову щось станеться. От не вірив він, що не станеться. Якісь надто дивні дебютантки. Скільки дівчат приїжджало, те гостювання проходило більш-менш спокійно. Ну, втекла якась з красунчиком. Ну, побились мисливці за статками за особливо забезпечену наречену, котра насправді давно заручена і рветься за нареченого заміж з усіх сил. Ну, отруїли якусь особливо неприємну красуню. Чи шпильок в туфельки якимось чином напхали котрійсь, бо надто виділялася на спільному тлі.

Але це все ставалося не за один приїзд дебютанток. І тим більш не через день. А тут то скандал, то звинувачення, то до короля хтось рветься. А ще навіть бали не починались.

— Алері намалювала щось і воно половину дівчат перекусало? Чи компаньйонок пожерло? — спитав він сам у себе сівши на ліжку. Згадав дурню, котра снилась і періодично його будила, і подумки признав, що сни були віщі. Всі відразу. Особливо останній. — Що сталося? — спитав відчинивши двері, хоч і дуже не хотілося, і побачивши за ними цілу делегацію з двох магів, двох компаньйонок, якоїсь незрозумілої жінки, писарчука, трьох вартових і, як вишенька на торт — старшої з принцес.

Тірен видихнув, зробив зусилля, згадуючи клятий етикет і ввічливо поклонився Ромні. Бо саме принцесі й потрібно було кланятись, ігноруючи всіх інших. Виходило, навіть, що дуже вдало вона вирішила прогулятися по гостьовій частині палацу. Не будь її, компаньйонки з незрозумілою жінкою точно б висказались про недолугих чоловіків, котрі відчиняють двері в м’ятих штанах (йому ніколи було шукати не м’яті), розхританій сорочці і повній відсутності взуття. А так, нічого, промовчали, хоча одна з компаньйонок, судячи з виразу її обличчя, була ладна його придушити.

Принцеса ж що, ввічливо кивнула, підняла брову, загадково посміхнулася і вирішила робити вигляд, що її не стосуються чужі дивацтва. Тим більш, це вони сюди прийшли без попередження і смикали за службову нитку. А хто тих служак соромиться, правда?

— Так що сталося? — повторив питання Тірен, вирішивши, що ним таким гарним намилувалися вже всі присутні.

— Ця, ця, ця… — забурмотіла одна з компаньйонок.

Тірен запідозрив, що вона підбирає синонім до слова «дівка», чи «ідіотка» бо принцеса ж поряд, котрій того слухати не потрібно, і ніяк не може підібрати.

— Дебютантка? — вирішив допомогти жінці, а то вони тут так до вечора простоять, а підлога дійсно холодна.

— Ця… вона демона викликала, бо їсти не хотіла! — розродилася компаньйонка і похитнулася, наче збиралася свідомість втрачати.

Чоловіки спритно відступили, щоб її не ловити, мабуть, бо пані була огрядна. Ромна зневажливо фиркнула. На неї Тірен і подивився.

— Демона там точно не було. Щось живе. Може хтось знову вирішив скельного дракона нам підкинути, на цей раз маленького, але дуже голодного, — спокійно відповіла на його погляд Ромна.

Тірен кивнув. Раз маг-природник каже, що живе, значить живе.

— Яка різниця що?! Вона викликала! — миттєво передумала втрачати свідомість пані і чоловіки повернулися на місце. Синхронно. Наче тренувалися десь, причому досить довго.

Тірен похитав головою. Буркнув:

— Почекайте.

І пішов одягатися. Бо ж не відчепляться.

За спиною в три жіночі голоси і один чоловічий забурмотіли про неповагу до принцеси, але Ромні на ті реверанси з розсаджуванням і запропонованими напоями було начхати. Раз прийшла, їй стало цікаво, що ж там таке викликали. І вона воліє, щоб він якомога швидше зібрався і вони всі разом пішли шукати цікаве. А компаньйонок і писарчука, мабуть, вона запам’ятає, просто не так, як їм хочеться. Не любила Ромна подібні способи підлещуватися.