16 (2)

— Маму називали Латч — Буря, — сказала Алері, нахмурившись. — І… — вона навіщось подивилася на Тірена, — і вона не була благородною дівицею. Її сім’я — майстри бою.

— І це передалось їй у спадок, — пробурмотів тіньовик і кинув на Алері погляд, звично смикнувши куточком губ.

— І в нашому випадку це дуже погано, — сказав Марек і все-таки сів у крісло, де й згорбився, навалившись на стіл. — Як призвісько, повір мені, несподіване для жінки, так і те, чим сім’я займається.

— Хм?

— Буря в пустелі, то страшніше, ніж де-інде. Вітер несе пісок, весь підряд, який захопив. Починаючи від найдрібніших піщинок, котрі набиваються в одяг, проникають в найменші шпаринки, забивають ніс, рот, очі, і закінчуючи гострими осколками чорних скель. Найдрібнішими осколками, насправді, бо той пісок важкий. Але він може пропороти шкіряний обладунок, не кажучи вже про тканину і людські руки, обличчя… Да, коли буря приносить чорні піски, у тих, хто не встиг від неї втекти і заховатися в підземні укриття шансів з-під того піску вибратися нема, навіть якщо вони ту бурю змогли пережити якимось дивом, накрившись магією. Іноді навіть маленькі оазиси доводиться відкопувати сусідам. А те, що когось встигнуть знайти в пустелі — малоймовірно. Це з-під звичайного піску вилізеш, а там… І ось таке призвісько отримує дівчина. Юна ще, мабуть. Бо і битву на талант, і прив’язування духа, і першу спробу пробудити справжню магію проводять років в чотирнадцять. Незалежно син в тій родині народився, чи дочка. Пустельники розумні, вони ніколи не думали, що магія в жінці чимось особливо відрізняється від такої ж в чоловікові.

— Хм? — Тірен подивився на Алері.

— Мама проводила ритуал на магію. Їй тоді, коли ми в гості їздили, дали якусь спеціальну воду і дощечки, котрі потрібно палити. Казала, що або ще зарано, або нічого й не прокинеться, бо в батька теж щось родове і воно може бути сильніше.

— Щось родове? — перепитав Марек з цікавістю.

— Вітер, — признала Алері.

— Угу, вітер і буря, твої батьки знайшли один одну. Скільки разів мама ритуал проводила?

— Три. В четверте не встигла. Вперше, коли мені було шістнадцять. Думаю, їй так сказали робити, не раніше.

— Значить щось точно є, — кивнув Марек. — Бо якщо б не було, то й одного разу вистачило, — він уважно подивився на Алері. — Враховуючи все, особливо те, що в тебе раптово не стало тих, хто тебе завжди захищав, а родичі постаралися ще й додати відчуття, що захищатися потрібно… Алері, яка в тебе магія?

Вона зітхнула. Брехати навряд є сенс. Чомусь здавалося, що Марек зможе якось дізнатися без її відповідей.

— Я чужу магію бачу, — сказала обережно. — Бачу мереживо захисту в стінах, бачу якісь павутинки на руках служниць, частіше бачу, ніж ні, структуру того, що вкладено в амулети. Амулети не завжди, залежить з чого виготовлені, — вона зітхнула і додала: — А іще в мене малюнки оживати почали. Тому я не малюю більше.

— І тому вона саме сьогодні пішла грабувати дядька, — сказав Тірен. — Бо завтра малювати потрібно.

— Бачити магію для пустельників нормально, — порадував Алері Марек. — Хоча й не всі те можуть. А ось малюнки, то точно щось сімейне. Поняття не маю, що. Але мені здається, потрібно терміново писати листи твоїм родичам-пустельникам, нехай хтось приїде, розбереться і пояснить, що тепер з цим робити. Просто заради спільної безпеки. Але якби б воно було надто небезпечним, хтось з них з тобою і батьками з пустелі б приїхав. Ну, чи до шістнадцяти років з’явився. Хіба б загинув десь по дорозі. Але вони мали те знати і прислати заміну.

— Мама переписувалася з сім’єю, але я не знаю як правильно писати і з ким ті листи можна відправити, — признала Алері.

— Може я щось упускаю, але за основу візьмемо, що твоя магія не надто небезпечна. Принаймні палац не зруйнує і всіх навкруги за одну ніч не повбиває. З пустельниками я спробую зв’язатися, в мене там є хороші знайомі. Думаю, вони зможуть поговорити з твоїми родичами. Що іще цікавого пам’ятаєш з тієї поїздки?

— Бабуся, маленька така і дуже засмагла, багато казок розповідала, різних. Але більшою частиною про те, як дівчата пустельних духів обманювали. У одного з маминих братів був шрам на обличчі, мов його якийсь звір вкусив і праве око, з того боку, де шрам, потрібно було захищати від яскравого світла. Тому він носив такий ремінчик на голові, до котрого прив’язував шматки шовкової тканини, постійно різних кольорів і гарно закладав їх за вухо. Він дуже подобався жінкам чомусь, але одружуватися поки не хотів, на нього ще його мама… вона моїй тітка, здається, вона постійно його за це лаяла. Казала, що одного разу якась красуня все-таки образиться і дім підпалить.

— Пустельниці, — посміхнувся Марек, помасував скроні. — Багато казок розповідала і більшою частину про пустельних духів… знаєте, ось це може бути важливим. І шрам міг з’явитися через те, що надто малий хлопчина схопився за те, за що було ще рано, випустив щось небезпечне, але його врятували. І майстри бою. Дуже цікаве поєднання.