Розділ 2. Чудовисько прокидається

Першим, кого Алекс побачив уранці, був Роккі.

Пес сидів біля ліжка і дивився на нього.

— Ні.

Хвіст один раз стукнув по підлозі.

— Я ще сплю.

Хвіст стукнув вдруге.

За десять хвилин вони вже снідали.

Мама зізналася, що також чула вночі дивний звук, але вирішила, що це вітер.

Тато нічого не чув.

— Я спав, — сказав він.

Мама подивилася на Алекса.

Алекс подивився на маму.

Вони обоє подивилися на тата.

— Що?

— Нічого, — сказала мама.

Після сніданку батьки збиралися пройтися лісовою стежкою.

Алекс попросив залишитись біля готелю.

— До озера один не підеш? — запитала мама.

— А вдень можна.

Тато зітхнув.

— Не йди далеко. Телефон із собою. Роккі на повідку.

Через п’ять хвилин Алекс стояв біля входу в готель із маленьким блокнотом.

На першій сторінці він написав:

СПРАВА ТУМАННОГО ОЗЕРА

А нижче:

Детективи: Алекс і Роккі.

Роккі лизнув сторінку.

— Вважатимемо це підписом.

Далі Алекс записав:

1. Уночі на озері був дивний звук.
2. У воді рухалося щось велике.
3. Хтось мокрий ходив готелем.
4. Можливо, Джордж щось знає.

— Почнемо з берега.

Вдень Туманне озеро виглядало спокійно.

Сонце виблискувало на воді.

Біля очерету плавали качки.

Десь далеко торохтів човен.

Алекс пішов уздовж берега.

За човновим сараєм починалася смуга вологої землі.

Роккі раптом зупинився.

Потягнув повідець.

Алекс подивився вниз.

І завмер.

У багнюці був величезний трипалий слід.

— Роккі...

Слід був набагато більший за долоню Алекса.

Трохи далі був другий.

Потім третій.

Вони починалися біля води і йшли вздовж берега.

— Це точно не качка.

Роккі понюхав відбиток.

— Дуже велика качка теж не підходить.

Алекс замалював слід.

Потім побачив ще кілька.

Сліди були дуже чіткими.

Занадто чіткими.

А потім зненацька обривалися на траві.

— Куди воно поділося?

Роккі тим часом сунув носа між камінням.

Там лежав маленький шматок чорного матеріалу.

Щільного.

Гумового.

Від нього пахло олією.

Алекс записав:

5. Великі трипалі сліди.
6. Чорний матеріал. Пахне олією.

Роккі потягнув його до сараю.

Біля дверей пахло так само.

Олією.

Алекс зазирнув у щілину між дошками.

Усередині щось блиснуло.

Метал.

— Алекс!

Він відскочив.

На доріжці стояв Джордж.

— Що ти робиш?

— Гуляю.

Джордж глянув на замкнені двері.

— Дуже незвичайний маршрут.

Алекс хотів відповісти, але з причалу почулися голоси.

— Джордже! Ідіть сюди!

До берега підійшли двоє постояльців.

Один показував на бруд.

— Це ще що таке?

Джордж завмер.

Алекс також.

За хвилину біля відбитків стояли вже Джордж, Алекс та кілька гостей.

— Чудовисько! — засміявся молодий чоловік із фотоапаратом.

— Або чийсь розіграш, — сказав інший.

Джордж сів біля сліду.

— На тварину не дуже схоже.

Алекс здивувався.

— Чому?

— Надто незвичайна форма.

— Ви теж їх бачите?

Джордж глянув на нього.

— Було б важко не побачити.

Одна жінка сфотографувала відбитки телефоном.

— От тепер дітям буде що розповісти.

— Краще не робити висновків, — сказав Джордж. — Тут часто бувають туристи. Хтось міг пожартувати.

Алекс подивився на ланцюжок слідів.

Він був радий, що їх бачить не лише він.

Але водночас йому стало ще цікавіше.

Якщо це розіграш, то навіщо?

Коли батьки повернулися, вони теж побачили сліди.

Тато сів біля одного.

— Великий.

— Дуже.

— Ти думаєш, це лишило те, що бачив уночі?

— Не знаю.

Тато здивовано підняв брови.

— «Не знаю»?

— Я розслідую. Не можна вирішувати заздалегідь.

Тато посміхнувся.

— Хороше правило.

— А ви вірите, що тут чудовисько? — запитала одна з постоялиць.

Джордж махнув рукою.

— Я вірю в людей, яким нудно відпочивати.

Кілька людей засміялися.

Але Алекс зауважив: сам Джордж на сліди не дивився.

Він дивився на озеро.

Увечері Алекс знову відкрив блокнот.

Тепер сліди були його таємницею.

Їх бачили усі.

Хтось вважав їх жартом.

Хтось уже розповідав, що вночі чув виття.

Один чоловік запевняв, що бачив у тумані довгу шию, хоча Алекс був майже певен, що той просто почув розмови.

Роккі лежав на килимі.

— Отже, якщо хтось хотів, щоб люди заговорили про чудовисько…

Роккі підняв голову.

— Вийшло.

Пізно ввечері Алекс підійшов до вікна.

Біля човнового сараю рухався чоловік.

Темний одяг.

Обличчя не видно.

Він дістав ключ.

Відчинив двері.

Прослизнув усередину.

Через щілини спалахнуло слабке світло.

І на кілька секунд Алекс побачив велику тінь.

Щось усередині сараю було набагато більше за людину.

Світло згасло.

Алекс міцніше стиснув край підвіконня.

Тепер у нього виникло два нові питання.

Хто ходить уночі в сарай?

І що там заховано?