Глава 18

Повороту, за яким знаходився вихід, дістались, коли рівень заряду кіберпса, опустився до мізерних 12 %. За словами Аліси більшість пасток так і залишились деактивованими, а от на останню, нам довелось витратити цілих 50 % енергії і то не дивно, оскільки, ще на підході в наш бік повернулись десятки турелей та ракетних комплексів, а із ніш у стіні почали виходити дроїди.

Спішно натиснувши Так, я деактивував цей тунель смерті. Втім, до виходу все одно пробирався з тривожною оглядкою і навіть піймав себе на тому, що йду, затамувавши подих, а ще, узяв песика на руки, аби той не цокотів своїми металевими лапками. Мені, здавалось, достатньо одного ледве вловимого звуку й тунель заповнять потоки розпеченої плазми. Проти такого не допоможе, навіть важкий костюм піхоти прориву, не те, що моє ганчір’я. Про це свідчили залишки понівеченої броні, що валялись одразу біля повороту.

— Виходить, вони все ж знайшли вхід, — розчаровано промовила Аліса, —  хоча дивно було сподіватись, що розрита земля та люк, не привернуть їхньої уваги. Скоріш за все, патруль нахрапом сунувся сюди, але в них не було такого чарівного песика, дівчина погладила собаку по металевій голові, на що той привітливо дзявкнув.

Ми де стояли, там і завмерли, прислухаючись, чи не почув, хто нашого чотирилапого.

— Треба бути з ним обережнішим, — видихнула Аліса, — він поводиться, наче живий.

— Авжеж, — не став я відчитувати дівчину, хто ж знав, що песик так відреагує на похвалу. Тим паче я, нарешті зрозумів, куди ми потрапили. Донжон, справжній донжон, до того ж ще ніким не пройдений. Подібних локацій в Акрополісі, ледве з пів сотні набереться. Це не основний ігровий контент, так, данина шани зниклим MMORPG. От тільки плюшки, я ледве не задихнувся від можливих перспектив.

Це ж скільки імплантів та різноманітних технологічних ніштяків, тут можна віднайти, але головне, патенти нових розробок, що випадають, лише при першому проходженні, от тільки довелось одразу закотити губу. Самотужки зачистити, навіть сторожовий бар’єр у нас немає жодного шансу, деактивовані системи, щойно в них поцілиш, знову активуються, а винайняти загін, щоби потім повернутись сюди, не вийде, клан обов’язково виставив охорону на вході.

Так воно й було. Я обережно підійняв люк, аби утворилась невелика шпаринка, у яку одразу прошмигнула пара моїх дронів. Їх виявилось достатньо, аби оцінити масштаби майбутнього будівництва. Усього за пів сотні метрів попереду, земля була вся перерита: траншеї, котловани, насипи, поміж яких стояла будівельна техніка — бульдозери, крани, самоскиди. А кланові з розмахом підійшли до захисту свого скарбу. Якщо чесно я не сподівався таке побачити. Коли вони закінчать, тут буде ціла фортеця. Проте, поки що роботи були призупинені. Скоріш за все, фінансові складнощі, замахнулись на грандіозний проєкт, але прорахувались, ось і бігають їх ватажки, змилені, вишукуючи де б узяти гроші на закінчення. Не заздрю я їм, час то працює проти.

Хоча, вони спробували все обставити, наче звичайне будівництво, напевно, тому й охорона тут слабкувата. Створений на швидкоруч дот, котрий зовні виглядає, як недбале нагромадження плит і десяток бійців у середині. Половина НПС, половина гравці. При цьому, гравці, лише віддані фанатики клану, ті хто не зіллє за токени інформацію на сторону. Такий куш, не тільки здобуток, але й серйозні проблеми.

Що ж до екіпірування, то воно в них було серйозне. П’ятеро гравців одягнені у важкі костюми піхоти прориву, у НПС три середніх костюми та два легких. Ще мається четвірка замаскованих турелей із датчиками самонаведення, але націлені вони в бік паркану, що цілком резонно. Хто стане пробиратися через усю лабораторію, аби атакувати їх зі спини? Тим паче, що на інших ділянках на охорону можна не скупитися, тож на нашому боці фактор несподіванки, а от усе інше… Можливо, якби вони були одягнені, лише в легку та середню броню, у нас ще був шанс, користуючись сум’яттям, перестріляти всіх на виході за допомогою плазмомету, але у важкого костюма піхоти прориву, вразливих місць для подібної зброї майже немає, тож доведеться влаштовувати затяжну дуель, що для мене, подібно смерті, а тут ще й підкріплення підійде.

Якби я був сам, то обов’язково спробував прорватись. Мені не потрібно їх усіх знищувати, достатньо, лише дістатись паркану, але зі мною Аліса, у якої, навіть екзокостюма немає, та й апгрейд занизький, аби мати змогу розминутись із кулею плазми.

При цьому, якщо хтось із нас загине на території комплексу, то по завершенню 48 годин з’явиться в середині імпровізованої в’язниці й тоді доведеться відкупатись, а це великі гроші, яких зараз у нас немає. Можливо, допоможе ретранслятор, але ця річ надзвичайно цінна. І, хоч після вбивства джина, я знову зелений, але хто зна, коли наступного разу стану червоним. Від суми до тюрми, як кажуть… Та й не відпустять нас принаймні поки не буде завершено будівництво та не пройдено донжон. Мені от цікаво, як вони збираються змусити мовчати тих патрульних, що його віднайшли? Запропонують безліч бонусів, токени або ж вирішать вдатися до силового методу в реалі? Хоча, останнє, можна відкинути одразу, будь вони настільки круті, аби мати довгі руки в реалі, то про проблеми із будівництвом говорити не довелось.

ххх

— Ікаре, ну що там? — запитала Аліса. Я надав дівчині доступ до камер своїх дронів і та радісно промовила, — а я то боялася, що все буде набагато гірше. А так, вони сидять у тому своєму бункері й навіть мух не ловлять, раз дозволяють твоїм дронам безперешкодно себе знімати, тож якщо діяти обережно, проковзнемо, так що ніхто й не помітить.

— Помиляєшся, — напружено похитав головою. — Завдяки тому, що я випустив, лише два дрони, мені вдалось перенаправити усю енергію на РЕБ та сканери, завдяки чому, турелі не змогли їх виявити, але варто буде нам тільки висунутись, як турелі нас одразу візьмуть на приціл та подадуть сигнал охороні в середині.

— Ну ти ж обов’язково щось придумаєш, — Аліса пропалила мене лукавим поглядом, — у порівнянні із вбивством джина, це просто дитячі пустощі.