Глава 4

Пробудження було довгим та важким, якось відвик я спати без ево шолома, мабуть, правду говорять, що в Грі, людина відновлює сили набагато краще. Холодний душ та кава дозволили прийти в норму, от тільки голова, усе одно була, немов набита ватою, але я знав як це виправити.

Гуркіт мотора, немов цілюща симфонія, поступово приводив до ладу мої думки й те, що сталося вчора, уже не здавалось таким суттєвим. Можливо, я і справді перевтомився, тож сьогодні буду відпочивати, тим паче, що давно вже збирався.

Коли, учора, Вен говорив про фавели він мав рацію, мій шлях знову лежав до них, останнього вільного борделю Торнсмолу. Ціни на дівчат тут були по кишені, навіть таким злидням як я, чи Вен, тож у паломництво за дешевим коханням, щодня відправлялись тисячі звичайних трудівників, а фавели пірса, що простягнулись на декілька кілометрів із задоволенням їх приймали.

У Торнсмолі, як і в інших цифровізованих містах, борделі були під забороною. Замість звичайної проституції тут процвітали послуги ескорту. Але щоб отримати на це ліцензію, одного бажання спати із чоловіками за гроші було недостатньо. Сучасні ескортниці Торнсмолу були кимось на зразок японських ойран. Крім краси, мали чудовий голос, вміли гарно танцювати, знали багато мов, були обізнані в літературі та мистецтві, чудово розбирались у психології та були наділені ще безліччю талантів, тож не дивно, що найвідоміших із них часто можна було побачити на сторінках модних журналів, де вони виступали в ролі «законодавців» різноманітних трендів, переможців пісенних, танцювальних, акторських чи навіть літературних конкурсів.

Проте, якими б обдарованими особистостями ескортниці не були, їхні таланти, то лише коржі із кремом на торті, чим їх більше, тим краще і виглядає дорожче, але без родзинки їх ніхто не купить. Тож секс за гроші, стає невіддільною частиною подібного життя. Звісно, гроші величезні, але…

Я зупинив ямаху навпроти фавели, що була збудована із восьми морських контейнерів зварених між собою. Лакшері-люкс за місцевими мірками, тим паче, що на вході був розміщений голо проектор, на якому анімовані 3Д моделі дівчат, у дуже відвертих та звабливих позах, закликали відвідувачів до закладу.

Покинув мотоцикл запаркованим біля узбіччя, я підійшов до дверей і натиснув кнопку виклику. Про те, що ямаху можуть вкрасти, не переживав, на пірсах знали, що таке постійні клієнти. Це для тих, хто вперше, подібний візит, може стати неприємним, а так, без дозволу наглядача за пірсом, кривого слова у твій бік ніхто не скаже. Так би мовити, «сервіс по фавельські».

Декілька секунд грала приємна мелодія, під час якої, голо проєкція дівчини, змінила позу й потягнулась до мене, демонструючи  глибоке декольте, а потім підібралась, схрестила ноги перед собою і млосно промовила, — Єшу, любий, привіт.

— І тобі, привіт, Марто.

— Ну чого ти так офіційно? — із награним сумом у голосі промовила проєкція.

— Може пустиш?

— Ти так часто до нас приїздиш, що міг би давно зробити золоту картку, аби не відволікати мене.

— Марто, — до голосу довелось додати трішки сталевих ноток.

— Добре, добре, відчиняю.

Ледве я переступив поріг, як в ніс вдарив терпкий аромат лаванди та жасмину, що не кажи, а атмосфера в середині одразу переносила відвідувача до царства амура. Приглушене неонове світло із рожевими відтінками, танцюючі топлес голограми вздовж коридора, невеличкий хол із червоними диванами та Марта на ресепшені, одягнена у вишукану нічну сукню. 

Доки йшов коридором, до холу вийшло дві дівчини вбрані в спецодяг для любителів жорстких втіх. Побачивши мене, одна із чарівниць радісно посміхнулась і кинулась мені на шию.

— Еш-у-у-у-у! Ти куди запропастився? Цілу неділю до нас не заходив. Я так за тобою скучила, ми всі скучили, особливо Вероніка. Ти ж знаєш, наскільки вразливі дівчата в її віці.

— Ану киш від нього, плюгавки, вас клієнт зачекався! — грізно промовила Марта.

Показово злякавшись, дівчина поцілувала мене в щоку та узявши подругу за руку, побігла до сходів, що вели на другий поверх.

— Проходь, Ешу, — втомленим голосом промовила Марта, несхвально спостерігаючи за тим, як звабливо граючи сідницями, дівчата повільно стали підійматись наверх. — Невже і в їх віці я була такою?

— Марто, розумієш…, — зам’явся я.

— Помовч, це питання було риторичним. Ти краще скажи, зміг дістати?

— Так.

— Добре, вона зрадіє.

Відчинив двері шафи, що знаходилась за стійкою ресепшену, ми пройшли в середину та опинились у невеличкій кімнаті без вікон.

— Сідай, можеш поки, увімкнути музику, я її зараз приведу.

Марта одразу вийшла, а я, замість того, аби опуститися в крісло, підійшов до голо проєктора, синхронізував його зі своїм годинником та почав шукати запис. На відміну від відеофайлу записаному в Сірих кварталах, цей був на місці. Хотів було натиснути кнопку увімкнути, коли почув, як двері обережно відчинились і хтось легкою ходою почав підкрадатись до мене.

Обернувся, і з ніжністю поглянув на усміхнену кирпату дівчинку, що на вигляд мала років чотирнадцять. Її дві невеличкі косиці, із вплетеними до них рожевими стрічками, придавали дівчині кумедного вигляду, особливо, у поєднанні із косметикою, завдяки якій, вона намагалась надати собі більш дорослого вигляду.

— Привіт мала, — промовив я.

— Я не мала, — образливо насупилась Вероніка й показово стала на порозі, не бажаючи підходити.

— А в мене для тебе дещо є, — лукаво промовив я, натискаючи кнопку на голо крані.

— Це ж концерт Анілізи, братику, тобі все ж вдалось його дістати! — радісно зойкнула Віроніка й забувши про те, що збиралась повправлятись у жіночих чарах під назвою "я на тебе ображаюсь", повисла на мені.

— Чого стоїш? Давай скоріш дивитися. Тільки сходи принеси з холодильника коли, а я… У цей момент на сцену вийшла та сама Аніліза й Вероніка, схопивши зі стола мікрофон, почала танцювати та підспівувати. Поглянувши на сестру із ніжністю, я пішов за напоями, коли на виході почув, — братику, я коли виросту, обов’язково стану такою, як вона, от побачиш, обіцяю. — Скреготнув зубами, я зачинив двері.