Академія Яс. Вкрадена книга.

Розділ сьомий. Частина 2

Частина друга. Вязень з Північних земель.

Восьме королівство Піщаних земель.
Десь біля Стихійного ринку. 

Білявий юнак зупинився навпроти ящиків і знов подивився в обличчя Хель, яка продовжувала знемагати від нудоти та запаморочення. Відьма здавалась йому геть іншою, не схожою на тих відьом та чаклунок з якими йому доводилось зустрічатись. В ній не було ні зверхності, ні жалості до йому подібних істот. Вона не намагалась втекти від нього, коли побачила татуювання, не зваблювала як інші сильні відьми, а тим більше не користувалась своїми магічними знаннями, щоб підкорити собі. 
Таких як він істот існує декілька десятків. І всі вони так чи інакше переслідуються як людьми з їхньою недолугою вірою, так й деякими богоподібними ненависниками, які вважають їх бастардами істинних Носферату. Важко бути тим, кого ненавидять лише за те, що ти існуєш на цьому світі. Важко мати віру в серці та вірити тим, хто стоїть навпроти, коли тобі кожного дня доводиться зустрічатись з бездушністю. 
– І що я повинна побачити? – запитала Хель, розглядаючи темний закуток. Не отримавши відповіді, вона відсмикнула руку й вигинаючи брови у запитанні, повільно проказала. – Ти німий? – а вже за мить зойкнула, ляскаючи себе по губах. – Німий! Та щоб тебе! А одразу сказати не можна було?! – Хлопчина похитав головою і загадково посміхнувся. – Вибач, якщо образила. – зітхнула Хель й кивнула у бік ящиків. – То, чого ти мене привів сюди? Що я повинна побачити? 
Продовжуючи посміхатись, білявий хлопчина штовхає одну з коробок, що слугувала сміттєвим баком, адже була наповнена різним непотребом. З неї вилетіла бляшана кришка і дзвінко вдарилась у стіну. Різкий скрегіт прорізав вуха і Хель скривилась від незмоги стриматись. Та вже за мить її обличчя змінили інші емоції. Вона примружила очі, напружено розглядаючи щось маленьке, що щойно виповзло з коробки. 
Це щось було розміром зі звичайне чорне котеня з єдиною відмінністю, яка була особливою у магічному світі істот наділених магічною кров'ю. На блискучій шоколадній вовні було викарбувано дивний візерунок: по лінії хребта від хвоста до голови тягнеться біла лінія з гострими гілками. 
Хель хоч й не була поціновувачкою читання, як її старший брат, та все ж полюбляла розглядати картинки дивних майже міфічних істот з часів Першосвіту. І вона пригадувала, що такі незвичайні мітки мали тварини з іншого виміру, яких називають «мандрівниками» за те, що вони ніколи не сидять на одному місці й не мають певного ареалу проживання. 
– Мняв-в-в! – промуркотіло котеня, підіймаючи свої зелені очі, та в одну мить змінюючи подобу звичайного кошеняти на щось більш незвичайне. Його плеската мордочка нагадувала перевернуте серце, вуха у вигляді метеликів стояли прямо над розкосо — овальними очима. Лапи з довгими білими пензликами широко розставлені й зігнуті як у ящірки. А хвіст. Хвіст тонким батогом звивався над тулубом з безліччю маленьких гострих голочок. Кошеня підійшло до білявого хлопця і потерлось об його чобіт, видаючи муркотячи звуки. 
– Слухай, яхонтовий мій, – звертаюсь до свого рятівника, що присівши поряд з котеням, почав чухати його за вухами, Хель м'яко відказала. – дякую, що допоміг мені з відьмами. Але я, мабуть, піду. Відьом ти здай кому треба, раз ти їх впіймав, а мені до Академії час повертатись, щоб помститися деякому недолугому напарнику, який не з'явився. – кокетливо посміхаючись, Хель надіслала хлопчаку повітряний поцілунок і різко розвернувшись, покрокувала в бік, звідки вона прийшла до цього злощасного провулка. Встигнувши зробити кілька кроків, вона перечепилась через спідниці розірваної сукні й невдало впала на землю, встигнувши виставити руки поперед себе, щоб пом'якшити падіння. – Епічна поезія! Та щоб мене і все що зі мною пов'язано Темні потоки накрили! 
Хвилинне забуття та нарікання на свою удачливість розчинилися, варто було біловолосому хлопчині підійти до Хель. Вона перекинулась на спину і швидко піднялась корпусом та всілась на дупу, відчувши гостре поколювання в правій щиколотці. Це було не перше падіння в її житті, тому відрізнити просте забиття від підвернутої ноги, Хель могла не сумніваючись ні на мить. 
– Що ж за чортівня така на мою бідну голову?! – Задираючи підлоги сукні, і підтягнувши до себе ближче травмовану ногу, Хель почала обмацувати щиколотку, переконуючись у своїй правоті. – Ай-ай! – пискнула і прибрала руки від набряклості, що щойно з'явилась. – І що тепер робити? 
Білявий юнак посміхається, спостерігаючи за емоційністю та необачністю відьми Піщаних земель, яка поводилась зовсім не так, як повинна поводитись представниця самих скромних чаклунок всього П'ятиземелля. Знов він зловив себе на думці, що ця рудоволоса відьма не є тією, якою здається. Він простягає свої руки, пропонуючи допомогу й очікує на відповідну реакцію. 
Цього разу Хель одразу прийняла руку допомоги та вхопившись за неї, на мить засумнівалась в силі юнака. Вона вже збиралась відштовхнутись від землі незабитою ногою, щоб не завалитись разом з хлопчиною на землю, та округлила свої очі, коли без усіляких зусиль її легко підійняли з землі. 
– Дякую! – зітхнула Хель, роздивляючись тонкі пальці, що міцно стискали її долоню. – Ти це й, відпускай мене! – киває йому, натякаючи на задовге рукостискання. І білявий хлопчик з посмішкою виконує її побажання. 
Та варто йому було відпустити її руку, як Хель не втримавшись на нозі, полетіла назад на землю. Мружачи очі, та готуючись до больових відчуттів від зіткнення з твердою поверхнею, вона здригнулась усім тілом, коли відчула підтримку. В якусь мить сідниці Хель торкнулись не твердого земляного насипу, а м'якого і шовковистого ворсу, що утримав її у сидячому положенні, не дозволяючи втратити рівновагу. Продовжуючи дивуватись, вона подивилась на задоволене обличчя мовчазного незнайомця, який був занадто вродливим для того, щоб сердитись на його набридливу посмішку та незвичну поведінку. 
– Мняв-в-в! – почулось люте дихання за спиною, що розвіювало спідниці сукні своєю силою. 
Обережно повернувшись назад, Хель причинила рота від неймовірних вражень, яких вона вже давно не відчувала. Її очі почали сльозитися від того подиву та бурливих емоцій, що сповнювали її зсередини, викликаючи овації душевних тарганів чи іншої живності, яка повинна була відповідати за відьомську сутність. Ще не пройшло й хвилини як чорне кошеня, яке терлося об чобіт білявого юнака й було таким крихітним, що могло б розміститись на долоні самої Хель, перетворилось на щось велетенське. Істота, яка лишень віддалено нагадувала кота, за розміром була не меншою за слона з людського світу тварин. 
– Ось тобі й диво дивне! – зітхнула Хель, щиро посміхаючись до міфічної тварини. – І як тебе звати, любчику? Хто ж ти такий, мандрівник? 
– Це Мандрівний Диявол. – раптово обізвався біловолосий юнак хрипким голосом, повністю підтвердивши здогад рудоволосої відьми про істоту. – Їх ще пілігримами називають. Та цього Дияволиком звуть.
– Ти розмовляєш?! – здивовано сіпнувши бровою, Хель подивилась на юнака, продовжуючи користатись добротою істоти, морду якої вона використовувала за сідало. – Чого раніше не сказав про це? 
– А ти й не питала мене. – відказав юнак, продовжуючи посміхатись. 
– Я спитала у тебе чи ти німий?! – нагадала Хель. – Ти промовчав у відповідь! 
– Мовчання не завжди означає згоду. – виправдовувався юнак. – Інколи мовчання – це лише мовчання. Я не був певен, що ти нормальна відьма. – і пішовши у контрнаступ, він підійшов до морди велетенського котиська і почухав його за вухом. – А ти взагалі жителька півдня? – підморгнувши, він якось хитро примружив очі. – Не дуже вже ти схожа на жителя півдня?! Я знаю Піщаних відьом. Вони зовсім інакші, ніж ти. 
– Чому це я не схожа на жителів півдня? – обурившись, Хель відкинула пасмо волосся з плеча, акцентуючи на ньому як на доказі своєї приналежності до згаданих відьом. – Чому всі сумніваються в тому, що я Піщана відьма?! У мене що на лобі щось написано? 
– Ти поводишся занадто ненормально, як для жителя півдня. – спокійно відказав юнак. – Занадто самовпевнена, – почав перераховувати усі недоліки у поведінці Хель, яка й сама знала про них. – занадто голослива. Занадто відверта. Занадто нескромна. 
– Досить! – вигукнула Хель з легким обуренням. – Ти сама лагідність! Дякую, що вказав на помилки. Та в мене було важке дитинство, тому я маю право бути такою нестандартною. – важко зітхнувши, вона опустила голову. – Я чистокровна жителька півдня. Я відьма! 
– Не засмучуйся, – втішним голосом звернувся юнак, імені якого Хель досі не знала. – Хочеш, я відвезу тебе додому? Я так розумію, ти підвернула ногу, тому не зможеш самостійно пересуватись, якщо не скористаєшся магією. І я не думаю, що ти маєш дозвіл на використання порталів чи сильного чародійства. 
– Не маю. – прошепотіла Хель і закусила губу при згадці про рідний дім. Вона б усе віддала, щоб на мить повернутись до рідних стін Чорного замку. Та знов згадавши причини своєї втечі, відмахнулась рукою, ніби проганяючи сумні думки про того лорда Атірне, з яким її татусь має домовленості. – То може ти мене до академії підкинеш? – запитала вона, з надією в очах вдивляючись в усміхнене обличчя юнака. 
– До якої академії? – він задає цілком логічне запитання, зважаючи на те, що в кожному королівстві є по кілька академій. 
– Академії магії та магічних істот! – уточнює йому. 
– Ти навчаєшся у вищій Академії? – Здивування на обличчі білявого хлопця було настільки непідробним і таким щирим, що Хель мимоволі розпливлась у посмішці, відмічаючи собі, що цей юнак має приємні риси обличчя, і якби він був трохи старшим за неї, то неодмінно втрапив би в її очі як об'єкт для закоханості. 
– Так. 
– Я теж там навчаюсь. – радісно відказав юнак. 
– Пекельного цвяха мені у груди. – зітхнула Хель і протягнула свою руку. – Тебе як звати? Мене Айлін! 
– Вальдемар Алі Кхан. – називається юнак досить стримано та без посмішки. 
– Йой, – почухавши потилицю лівою рукою, Хель потискає руку білявого хлопчини. – Ну й ім'я! Звідки ти родом? 
– Я маю мішану расу. – пояснює новий знайомий, що щойно відрекомендувався досить екзотичним набором імен. – Моє справжнє ім'я Вальдемар, а прізвище належить моєму названому батькові, який прийняв мене у свою сім'ю і дав можливість позбутися мітки вигнанця. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше