Академія Яс. Вкрадена книга.

Розділ другий. Частина перша

Розділ другий про те як розпочалась ця страшна казка; про зарозумілого носія книги Смерті та про демона бажань.

Частина перша. Сірий та не вовчок.

Академія магії та магічних істот.
Спеціальний факультет.

Навпроти них зупинився чоловік, не старший сорока років за людським літосчисленням. Досить високий. Вищий за Хель на дві голови, тому їй доводилось трохи закидати голову, щоб дивитися в його каламутно - зелені очі. Це був не стільки красивий чоловік, скільки хижий. Від нього віяло люттю та силою первозданної природи, що так вабить і застерігає. Не широкий в плечах, але явно з розвиненою мускулатурою. Сорочка солом'яного кольору була спущена поверх чорних штанів та розстібнута наполовину і відкривала грубі шрами на грудях, залишених чи то звіром чи потворою. 
Хель як зачарована дивилася на незнайомця і як би не намагалася, а все ніяк не могла відвести очей від його загадкової усмішки, тому мимоволі усміхалася у відповідь. Вона відчувала якусь досі невідому їй тягу до незнайомця, що неодмінно було пов’язано з її відьомським насліддям. 
– Професор Ран. – Владлен різко притискає підборіддя до грудей, виказуючи свою повагу і знайомить усіх. – Дозвольте мені відрекомендувати вам мою кузину Айлін з Південних земель. – і вже звертаючись до сестри, – Айлін, це магістр спеціального факультету, професор Рандольф. 
Професор Рандольф з неприкритою цікавістю дивився на молоду відьму, що дозволяла собі кокетство з ним. Якби вона знала хто стоїть навпроти неї, то не робила би цього ні в якому разі, адже наслідки такого невмілого флірту можуть скалічити її життя. Дівчина накручувала рудий локон на вказівний палець, закушуючи нижню губу і абсолютно безневинно мружила очі. Така грайлива і спокуслива. У мирному житті така може звести з розуму багатьох представників чоловічої статі. 
Тяжко зітхнувши і відводячи очі убік, Айлін була явно задоволена собою, відзначаючи як зацікавленно дивиться на неї професор. Вона вже подумала, що змогла закохати в себе професора і безтурботно чекала на його відповідну реакцію. Але помилилась. 
– Дитячі прийоми! – пролунало зовсім близько від її скроні. 
Здригаючись від неочікуваного випаду професора, Хель відшатнулась в сторону, намагаючись вберегти себе чи його від дотику до її смертоносної шкіри. Вона не зовсім розуміла, що коїлося з нею в присутності цього надзвичайно цікавого чоловіка, відчуваючи тремтіння в руках і непевну терпкість в роті, що жаром віддавала в скронях і внизу живота. Це було щось дивовижне і бентежне, досі невідоме їй але таке бажане.   
– Вибачте мою кузину, професоре. – Тихо вибачається Владлен, намагаючись розірвати невидимий зв’язок між сестрою та його шановним наставником. І опускає свою руку на плече Хель. – Вона аж ніяк не хотіла вас образити чи осоромитись перед вами.  
– Я так і зрозумів. – задумливо відказав професор Рандольф, ніби зрозумівши, що щось в цій дівчині дійсно було особливим. – Що привело тебе, Владлене? Ти останні місяці не дуже часто заходиш на мій факультет. Вирішив прийняти моє запрошення?  
– Професоре, у мене до вас буде невелике особисте прохання. – Вкрадливо і тихо Владлен розповідає суть свого прохання чи проблеми, виключаючи зі свого оповідання величезні деталі. – Кілька днів тому я розповідав вам про мою кузину. Пригадуєте?
– Так, здається пригадую. – погоджується професор, не маючи бажання дивитися на молоду відьму. – Памятаю ти щось говорив мені. 
– Так склалися обставини, що їй необхідно бути в цій академії, щоб захистити себе від знедоленності. – продовжував Владлен, – Це за неї я вас просив, щоб ви прийняли її на спеціальний факультет. У неї дуже добре розвинена пам’ять і є зачатки відьомських сил, та головне, що вона несприйнятлива до впливу будь-якої магії, яка може торкатися її шкіри. – Професор Рандольф уважно слухав Владлена і зрідка кидав лукавий погляд на обєкт обговорення. – Їй нема куди йти. У неї немає академічної освіти, але вона має особливий дар! – продовжував запевняти Владлен. – Повірте мені, професоре, я даю вам слово, що ви не будете розчаровані в ній! Моя кузина, як і я колись, втекла з дому щоб вступити до цієї Академії. Вона, як і я колись, потребує допомоги. Допоможіть нам, професоре!  
– Чому не хочеш зачислити її на чаклунський факультет? – здивовано насупивши брови, професор Рандольф потер підборіддя, відчуваючи, що його улюбленець щось не договорює. – Адже вона відьма, я правий? – Владлен мовчки кивнув. – Я можу замовити за неї кілька слів перед магістром Піерром. Чому саме на мій факультет ти хочеш її зачислення?
– Вона не зовсім підлягає під стандарти основних факультетів. – чесно зізнається Владлен, не зводячи очей з чоловіка, що змінюється в обличчі, явно втрачаючи свою витримку, запідозривши лихо.
– То скільки їй виповнилося років? – перепитує професор Рандольф.
– Шістнадцять. – майже пошепки видихає Владлен і з силою стискає плечі сестри.
– Та ти з глузду з’їхав, Владлене!!! – заревів професор Рандольф, схопившись руками за голову. – Святі Луноликі! Ти мене під що підписуєш?! – Він не міг повірити в почуте і все ще з непорозумінням дивився на адепта, який є єдиним, за всі його роки професорства, хто кілька десятків разів відмовив йому в переході до лав його адептів. 
Професор Рандольф був магістром спеціального факультета з самого початку його заснування. Він був уповноважений приймати до себе найкращих адептів, що за своїми властивостями та навичками могли приймати участь в спеціальних розслідуваннях та на практиці доводити свою значимість. Спеціальний факультет був заснований для того, щоб вирішувати досить делікатні питання, як в самій академії так і за її межами. І Владлен був одним з його божевільних захоплень та вважався таємним адептом спеціального факультету.
– Вона хоч школу закінчила? – не змінюючи інтонації в голосі, професор Рандольф глибше занурив пальці в своє волосся і зітхнув. Його каламутно-зелені очі змінили колір на яскраву болотність, а зіниці розширились.
– Так, закінчила. – підтвердив Владлен.
– Шістнадцять! Шістнадцять! – повторює професор, розводячи руки в сторони і починає нервово жестикулювати ними. – Вона ще дитина! На що ти мене підписуеш, Владлене?! Вона ще зовсім дитина!!! Ти прекрасно знаєш з яким контингентом ми працюємо, яких саме представників найсильниших ми вирощуємо! І ти хочеш, щоб я взяв на себе відповідальність за дитину?!
– Але вона справді особлива, повірте мені, професоре! Моя кузина може за себе постояти! – намагаючись переконати розгніваного магістра спеціального факультету, Владлен був готовий погодитись на пропозицію і стати одним з його вихованців, якщо це допоможе його сестрі. – Професоре, я знаю, що можу довіритися лише вам. Я знаю, що лише ви змогли б впоратися з моєю кузиною і навчити її майстерності. І якщо це допоможе, – він зітхнув, – ви ж давно шукаєте саме відьму. 
Сказані Владленом слова дійсно були вагомим аргументом. Професор Рандольф вже давно підшукував саме відьму чи чаклунку, що змогла б поповнити ряди його адептів, але не мав жодних підходящих кандидатів. На якусь мить здалося, що слова Владлена спрацювали і можна бути впевненими, що Хель буде зарахована на спеціальний факультет без труднощів.
Але це було хибне враження. 
Професор Рандольф швидко заспокоївся, трохи подумав над почутим і піднявши брову, насмішкувато відповів: 
– Владлен, при всій твоїй ідеальності для цієї Академії і безпосередньо для спеціального факультету, ти як ніхто інший повинен знати, що ми суворо дотримуємось правил. І за цими правилами ми приймаємо адептів не молодше вісімнадцяти років. І це табу академії. І лише третьокурсників з особливими задатками. Найкращих з найкращих! Я нагадаю тобі, що наша Академія переслідує певні цілі та живе за непохитними законами! А ти просиш порушити їх і піти всупереч правилам!  
– Знаю. – видихає Владлен. – Але у нас немає іншого вибору.  
– А у мене є? – перепитав професор Рандольф. – Чи ти про це забув? Чи я вже не магістр в цій академії? Чи ти думаєш, що я можу порушувати правила і закони наліво і направо.
– Мені дуже шкода, що так сталося, але ви єдина особа, яка може нам допомогти!
– Чи ти звертався до інших?
– Ні. Лише до вас, тому що ви єдиний в усій академії хто має право обходити ці правила.
– То з твоїх слів я порушую закони академії?
– Ні. Я не це мав на увазі! 
Поки Владлен та професор Рандольф доводили один одному, що кожен з них має рацію в цьому суперечливому питанні, Хель спостерігала за хижим чоловіком, який все ще був цікавим для неї. Він дивним чином викликав в неї досі не відомі відчуття в її дівочому тілі та бентежив серденько, що буквально заглушало усі звуки своїм гучним биттям. Вона помітила як чоловік стискає пальці в кулаки і напружуючи шию, грає жовнами на вилицях, що періодично випинають.  
– Влаштуйте їй випробування! – Наполягає Владлен і з усією серйозністю дивиться в очі професора. – Яке вам заманеться, будь-якої складності! Якщо пройде, ви зарахуєте її на ваш факультет! 
– А якщо не пройде? – цікавиться професор, починаючи погоджуватись з переконанням Владлена. Адже він як і цілитель знає, що в академії має особливу повагу і дружні відносини з ректором, тому йому підсилу прийняти адепта за виключенням з правил, як це вже було зроблено раніше. 
– Пройду без усяких там якщо! – Заявляє Хель і гордо сіпає підборіддям.
Професор Рандольф був приємно здивований такою зарозумілістю дівчини, тому по-доброму посміхнувся до неї. Його торкнула така самовпевненність та нерозбірливість молодої відьми, що навіть гадки не мала на що погоджувалась. Адже зазвичай, стандартні випробування, що є вступними іспитами - досить складні і без спеціальних знань пройти їх майже неможливо. Бо кожне з таких випробувань передбачає змагання з іншими адептами, що вже є вихованцями академії і в більшості своїй набагато сильніші і спритніші за новеньких.
Посмішка професора Рандольфа стає загадковою.  
– Впевнена, що зможеш пройти випробування?  
– Впевнена! – Сміливо відповідає відьма.  
– Ти настільки впевнена у своїх силах?  
– Впевнена настільки наскільки ви не розраховуєте! – наголошує Хель.
– Думаєш, що випробування буде легким?  
– Я так не думаю, але не збираюся здаватися! Я не вмію цього робити!
– Добре. – видихає професор Рандольф. І не зморгнувши оком повідомляє умови випробування, викликаючи в очах Владлена смуток і жах. – Принесеш мені книгу "Забуття" з крила закликачів! Ти маєш час до опівночі. Бо в мене є нагальні справи, – він задоволено посміхається, – п’ятниця як ніяк! Якщо встигнеш до вечорниць, тоді й поговоримо про зарахування на мій факультет. – і більш задумливо, – Якщо встигнеш.
Професор Рандольф підморгує рудоволосій відьмі і нахабно розтягнувши злегка посохлі губи, вже збирається йти, та на півкроці зупиняється. 
– І цього разу не смій проклинати адептів! – від слів професора по шкірі Хель пробіг табун мурашок, вона розгублено дивилась на чоловіка, що був обізнаний у скоєному і мовчки сковтнула ком в горлі. Розчиняючись у сутінках коридору, професор Рандольф побажав їй успіху самим подихом: – Хай щастить!  
Владлен мовчки проводжає професора поглядом і стурбовано переводить погляд на сестру, що на його думку зовсім не виглядала занепокоєною. Він не поділяв цього азартного запалу в очах сестри, бо знав наскільки складно виживати в стінах Академії магії та магічних істот. Знав наскільки підступними і ворожими бувають адепти та наскільки безучасні професори. 
Навчання в Академії магії та магічних істот – це ризикована пригода, що вимагає майстерності та навичок, яких нажаль, його молодша сестра не мала.
– Що за книга така і де вона лежить? – бадьоро запитує Хель і не дочекавшись відповіді повторює запитання, поплескуючи в нетерплячці своїми довгими віями. – То куди йти? І що за книга така? Швидше закінчу випробування – швидше можу перевести подих. То що робити? 
– Хель, – видихає Владлен.  
– Айлін! – нагадує йому сестра і озирається довкола, переконуючись, що вони одні. – Моє ім’я Айлін! Не забувай про це! Я твоя кузина Айлін!
– Це книга некромантів. – не придаючи значення обуренню сестри, Владлен пояснює яку саме книгу потрібно принести професору Рандольфу. У той самий час він намагається скласти план в своїй голові, та варіанти якими він зможе допомогти своїй зарозумілій та безтурботній сестрі, що лишень зараз почне боротьбу за виживання у стінах академії. – Книга «Забуття» це одна з реліквій закликачів, що ревно оберігається ними. Її не можливо винести з бібліотеки без дозволу, якщо ти не є адептом факультету закликачів. – Владлен опускає руки в кишені і щось шукає в них, прикриваючи повіки та візуалізуючи те, що потребує знайти. А Хель знов милується братом і вражається в черговий раз від його нездорової обізнанності усім та беззаперечній тямущості притаманній пристаркуватим чоловікам. 
Вона з самого малечку знала, що Владлен найрозумніший хлопчик у Пятиземеллі, а можливо единий хто знає все на світі і навіть більше - у всесвіті! 
– Ти так говориш про ту книгу, як ніби-то я мушу злякатися від тої страшної сили, закладеної в неї. 
– Ти повинна жахнутися, сестро! – Не підводячи очей, Владлен врешті знаходить, що шукав і витягує маленький зелений вузлик з кишені. Дмухає на нього, зтрушуючи пил та часточки бруду, і протягує його Хель. – Трава бачення. З'їж її і загадай те бажане, що хочеш знайти. Перед твоїми очима намалюється маршрут, яким ти доберешся до бажаного об'єкта. А твій об'єкт бажань на даний момент це книга «Забуття». Розумієш? 
– Мені після тієї твоєї трави не дуже добре. – згадуючи нудотний присмак нещодавно зїденого стібельця, Хель кривить свій носик.
– Та трава врятувала тобі життя і не дозволить викрити демонічну сутність. – зітххає Владлен, – та трава не дозволить тобі більше потрапляти в пастки для демонів, – і схопивши сестру за руку, вкладає в її долонь вузлик. – у тебе не так багато часу залишилося. Час у стінах академії спливає швидше ніж ти звикла відчувати. – і не бажаючи пояснювати своїх слів, вкотре скорочується до базовиго знання. – це така магія. А тепер, ковтай і принеси книгу «Забуття». Я буду чекати тебе тут на цьому місці. – і доповнює дію трави розясненням. – з’їси її на цьому місці, знайдеш бажане, і потім повернешся сюди ж. Давай, ковтай!
Хель скривилася, потираючи живіт. Вона ще раз подивилась на вузлик, що за розмірами був не більшим за маленьку квасолину, і примруживши очі швидко ковтнула його. Як рекомендував Владлен, вона одразу ж загадала книгу «Забуття», чітко повторивши сказане братом місцезнаходження. Спочатку нічого не відбувалося, крім того, що у роті все заніміло і нудотно-кислий аромат вдарив в ніс. 
Відкашлявшись та стримавши себе від бажання висловити ще більше незадоволення, Хель подивилась на спокійного брата і врешті нагримала на нього: 
– Що ти мені підсунув? Смерті моєї хочеш? Така гидота гидотна! Мій шлунок не витримає такого навантаження і вмре від крут.
Владлен лишень посміхнувся і не зважаючи на скарги сестри, попередив:
– Я тебе прошу, сестро, більше нікого не проклинай! Бо накличеш на нас усі біди всесвіту! Або гірше за те, у тебе з'являться вороги і заздрісники, а тут їх і без того хоч греблю гати. – важко зітхнувши, він пригорнув до себе сестру, прощаючись з нею та бажаючи успіху у проходженні іспиту. – сьогодні вихідний день в академії, тому адептів не так багато залишилося, це зіграє нам на руку. Будь обережною, Хель. – і вже майже пошепки. – Хай щастить! 
– Якщо мене не чіпатимуть, – міркує юна відьма, відступаючи на кілька кроків від брата. – і я нікого не чіпатиму!  
– Сестричко, серед закликачів є особини, з якими ти не зможеш змагатися. Повір мені! І книга, яку ти маєш дістати дуже цінна для них. Тому будь обережною! 
– Все я зрозуміла! – відмахується вона. – То як я знатиму, що трава діє?  
– Коли побачиш феєрверки, підеш їх слідом. Трава скоро почне діяти. – прикинувши час, коли Хель проковтнула вузлик, Владлен ще раз переконав себе, що його підрахунки вірні і дія розпочнеться за кілька секунд. – Хель, не посилюй своє хитке становище. Я більше нічим не зможу допомогти. Це твоя єдина можливість залишитись у цій Академії.  
– Добре. – Обіцяє вона, і придивляється до маленьких іскорок, що вибухають позаду Владлена. – Здається почалося! – шепоче, дивуючись яскравими кольорами, що маленькими вибухами вимальовують напрямок в якому їй потрібно рухатись. – Чекай на мене, я незабаром повернуся з книгою!  
– Бережи себе, сестричко! – видихає Владлен, проводжаючи похмурим поглядом свою замріяну сестру. – Хай прибуде з тобою сила Ночі!  




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше