Частина друга. Благословенна відьма.
Шість років до народження Янгола Смерті.
Чорний замок. Королівство Смерті.
Кері Іштар посміхнулася, подивившись на свого чоловіка. Той, заплющуючи очі, намагався слухати звіт їхнього вічно усім незадоволеного домовика про виконані роботи. Хатнє божество або кутний бог, як його часто називають люди, чорним мохнатим клубнем стрибав по дерев’яному столику біля каміна, в якому потріскуючи лилась полум’яна пісня, що так полюбляв господар Чорного замку. Демон був втомлений бубонінням домовика та інколи видавав якісь звуки більше схожі на приглушений рик ведмедя, виказуючи свою повагу та небайдужість.
За останні шістдесят років нічого не змінилося. Ці двоє поводилися як малі діти, не дозволяючи один одному перепочити від божевільних ідей чи спорів, проявляючи темні сторони своєї впертості та темної сутності, адже обидва були занадто древніми та за людським літочисленням постарілими буркотунами. Але вони ніби споріднені душі створені один для одного, що вміли підтримати один одного поглядом і задавали своєрідний ритм їхньому усамітненомужиттю.
Сама ж Кері Іштар, що була народжена темною відьмою, проводила час за своїм заспокійливим заняттям. Вона збирала віник з трав, що у майбутньому послужить оберегом. Різносортні трави були розкладені невеликими купками на підлозі та наповнювали повітря своїми п’янкими ароматами. Вплівши в букет гілочку берези, вона закріпила її ниткою з веретена просоченого у відварі кори дуба, та протягнула руку до листя аґрусу, останнього та не менш важливого елемента в композиції. Віник був майже готовий і буде поставлений у пустий кут комори, де вже не було ніякого оберега.
Зникнення цих специфічних віників та мітел з місця призначення було кращим підтвердженням їхньої дієвості. Однак, ще це говорило про необхідність створити якомога більше таких оберегів, бо останнім часом антишанувальники та заздрісники активувалися як ніколи раніше. Хоча, Кері підозрювала, що частку з її оберегів утилізує один з місцевих жителів Чорного замку, жартуючи з неї.
Кері Іштар зітхнула, зав’язуючи останній вузлик.
Вечір нічим не відрізнявся від щоденних вечорів. Відьма плела чарівні обереги або читала чаклунські книги, поповнюючи або оновлюючи свої знання, поки її чоловік слухав або сперечався з домовим Чорного замку. Опівночі вона повинна провести обряд очищення як своєрідну молитву до Богині Ночі та заснути в обіймах коханого під співочий шепіт вітру, що гуляє поміж зелені лісу.
Але сьогодні як ніколи раніше на серці молодої жінки була неймовірна туга. Туга за тим, що їй не було відомо, чого вона так бажала та на жаль, ніколи не зможе отримати.
Кері Іштар була темною відьмою в сьомому поколінні одного з древніших та найвідоміших відьомських родів, останньою представницею найсильніших відьом П’ятиземелля, коріння яких брало початок в другосвіті, якщо вірити сімейним записам в грімуарах. Це була молода жінка з білосніжною шкірою та густим чорним волоссям, аристократичної вроди з витонченими лініями обличчя та лебединою шиєю. Її краса була беззаперечною і мала неймовірну гіпнотичну силу, бо жоден чоловік будь-то людина чи нелюд не міг встояти перед нею. Навіть найвродливіші ельфійки та водяниці заздрили та відверто ненавиділи відьму за таку неймовірну вроду. Вона мала довгі вії та трохи втомлений погляд смарагдово-карих очей, в яких таїлися жовті крапочки, що вказували на темну особливість відьомського роду Іштар.
Кері була останньою жінкою дому Іштар, знищеного Інквізицією шістдесят років тому на її батьківщині. Їй вдалося втікти з людського королівства, де страчували усіх представників з задатками магії, до Чорних земель. Вона знайшла прихисток в королівстві Смерті, де і познайомилася з архідемоном Аббадоном, що надалі став її чоловіком, яким і являється до сьогодні.
В ту рокову ніч, коли молода дівчина заливаючись сльозами, тримала за руку свою вмирущу бабцю, вона отримала велике благословення цілого роду з усіма знаннями та навичками. Але з тим же і велике прокляття сьомої та остаточної відьми. Бездітність. Тому молода відьма назавжди була позбавлена можливості стати матір’ю та здатності народити спадкоємицю.
І на те були особливі причини у відьомському світі.
Вважалося, що відьомський рід повинен обриватися на сьомому поколінні, щоб не народжувати бісових дітей, що були мутованими й мали неконтрольовану силу, та могли погубити чи занапастити усіх відьом та представників чаклунства, і не лише їх. Тому останню відьму в роді проклинали «таємним словом» вмирущої, щоб переконатися що прокляття ніколи не буде знято.
Кері знала про пожертву яку вона зробила, ще не розуміючи того як буде про це жалкувати. Врятувавши магічну силу цілого роду з його неоціненними знаннями, вона занапастила своє життя та назавжди поховала світлу часточку душі. Вона ніколи раніше і не думала про дітей, не була зацікавлена в них і присвячувала своє життя лише магії та чародійству, як і повинна робити сильна відьма.
Також, як і кожна хороша відьма, вона знала просту істину відьомської природи про яку так часто нагадують знавці та мисливці. З книги «Відьомство як воно є»: Відьми не вміють кохати. Вони не знають справжньої любові ні до чого. Вони вірні своїй вірі та Богам яким вони присягають на вірність і підписують з ними договір на довголіття. Вони живуть маревом бажань та отримують насолоду від шабашів.»
Так молода відьма вважала понад шістдесят років свого повноцінного відьомського життя, допоки не зустріла архідемона Аббадона. Саме він став єдиним справжнім коханням в її житті та звів нанівець усе, що вона знала і в що вірила до цього. Він допоміг їй переоцінити цінності чаклунства, переосмислити закладені таємні знання про відьом і чаклунів. Навчив відчувати тепло, що лине з серця, дарувати та ділитися ним з іншими, вірити в себе та просту істину: «Без світла не існує сила темряви, без темряви не має сили світло».