Глава 59 (15)

Влаштовувати подібну втечу для мене було чимось новим та незвичним. Але мені сподобалося те відчуття адреналіну, яке я зазнала, поки ми не опинилися за ворітьми Фіролену. Адже тепер усі дорослі стежили за молодшими курсами. А це не могло не нервувати.

- Я непомітно з кухні винесла кілька бутербродів та шоколадку, - задоволено повідомила Есмі. – Порадуємо нашого зниклого однокурсника.

- Головне, щоб ніхто не помітив нас, поки ми йтимемо мостом, - я звернула на неосновну стежку, щоб сховатися серед кущів і скоротити шлях до пляжу.

Ми швидко дісталися порожнього пляжу і піднялися на міст, який вів до Айрізарду. Тут було дуже холодно через бризки хвиль та вітер. Ще й сам міст був дуже слизьким і мені знадобилося багато зусиль, щоб пройти по ньому, жодного разу не впавши.

- Не заздрю ​​я майбутнім студентам Айризарду, - завила Есмі, яка примудрилася двічі впасти, поки переходили міст. - Це ж треба бути самогубцями, щоб ходити тут кілька разів на день.

– Мабуть, усі студенти повітряного факультету так вчаться літати, – посміхнулася я. – Але зараз не про це. Ти не знаєш, де твій коханий? Чи нам треба тут ховатися.

- Алекс у головному корпусі, - невдоволено відповіла Есмі. - І не варто його так називати.

- Щось відбулося? – я здивовано глянула на подругу. - Ви не винесли розлуку у три тижні?

- Не треба зухвальства, - Есмі зупинилася та відвернулась від мене. - Він накричав на мене за те, що попросила ключі від межисвіту, щоб привітати Джейкоба з Новим роком. Сказав, що мені нема чого там робити. І я можу поспілкуватися з хлопчиком тут. Але я його вже давно не бачила. І я дуже турбуюсь за нього.

- Навряд чи щось може статися з володарем межисвіту, - я підійшла до Есмі і потягла її до себе. - А, ось, заплющувати очі на те, що Алекс до тебе ставиться не дуже добре, я не буду.

- Не кажи нісенітниці, - пробубнила подруга і ображено подивилася на мене. - Алекс хороший, просто, на нього іноді находить поганий настрій.

- А потім ти виправдовуватимеш те, що він тебе б'є? - я потягла дівчину до головного корпусу. - Він вже раз підняв на тебе руку. Може, ви надто різні? Я не говорю, що він поганий. Але все ж таки мені здається, що ви не пара.

- Це ти так кажеш, бо ви з Саймоном розійшлися, - Есмі повільно йшла за мною. - Те, що він іноді виходить із себе, не означає, що ми не підходимо одне одному. Він кохає мене. І він дуже багато разів вибачався після того удару. Пояснював, що це було випадково через страх втратити мене.

- Сподіваюся, так і є, - недовірливо погодилася я зі словами Есмі. - Тоді пішли шукати Райана.

- Це зайве, он він! – Есмі показала трохи убік від головного входу.

І я побачила хлопця, що поспішав до нас.

- Ще трохи, і я б помер з голоду! - поскаржився він, як тільки підбіг до нас. – Ви принесли мені їжі та пояснень, що взагалі відбувається?

- Так швидко й не розповісти, - я простягла Райану бутерброд, який носила в сумці ще зранку. – Загалом, у моїй кімнаті, поки я ночувала у тебе, хтось провів моторошний ритуал із купою крові та моєю лялькою. Зникли дві студентки: Аліса та Дженні. І було б усе добре, але Ріхард вирішив влаштувати тобі конкретний прочухан за те, що ми з тобою провели ніч разом. І, враховуючи, як він поводився зі мною, а уявила, як тобі влетить. От і вирішила підлаштувати напад на тебе, щоб урятувати від брата.

- Отже, я зник разом із першокурсницями після жахливого ритуалу з кров'ю? – перепитав хлопець. - Уявляєш, як Райан на мені відіграється, коли дізнається, що ми це все влаштували?

- Ми намагатимемось зробити все так, щоб він не здогадався, - пообіцяла Есмі і простягла свої частування хлопцю. - Хоча, я так і не зрозуміла, які плани в Тіффані.

- Найпростіші, - знизала я плечима. - Ми вкрадемо у когось із Фростів ключ від входу в межисвіт і підемо шукати Джейкоба, щоб дізнатися і про наші мітки, і про ляльку, і про ритуал. Думаю, він має бути в курсі всього цього.

- Ми вже одного разу крали ключ, і в нас нічого не вийшло, - уперлася Есмі. - І взагалі не розумію, як ти на таке наважилася?

– Мабуть, старі речі так на мозок впливають, – усміхнулася я. - Наскільки пам'ятаю, Райан вміє піднімати невеликі речі у повітря?

- У мене це ще погано виходить, - хлопець зніяковів. - Я намагаюся розвивати ці здібності. Але поки що погано виходить.

- Тобі треба буде лише підняти ключі, - підбадьорила я. – Ми потренуємось. Спробуємо скористатися відносинами Есмі та Алекса. Вони поговорять, а ти цього часу намагатимешся дістати його ключі з кишені.

- Це не реально! - вигукнув Райан. - Навіть якщо в мене вийде їх намацати, він відчує, що вони вилазять із його кишені.

- Для цього я буду в нашій команді, - я хитро посміхнулася. - Моїм обов'язком буде впасти на Алекса тоді, коли ти відчуєш зв'язок із ключами. І, коли він падатиме, йому буде не до відчуттів у кишені.

- Ну, не знаю, - Райан вдумливо дивився на нас і жував бутерброд. - Якщо у нас не вийде, боюся, постраждає тільки мій зад.

- Я сподіваюся, що у нас обійдеться без цього, - я повела друзів у корпус, щоб обговорити деталі нашого плану.

Усередині корпусу було дуже прохолодно. Адже тут не було учнів, й будівлю не опалювали. Минулого разу я недуже розглянула її, адже ми були тут тільки для того, щоб повернути до життя Алекса. І далі його кабінету не заходили.

Тепер можна було все розглянути, чим ми вирішили зайнятися, поки Райан поглинав бутерброд. Він був настільки голодним, що жував навіть, коли ми піднімалися сходами.

Виявилося, на відміну від інших факультетів, у головному корпусі Айризарду були і кабінети, і спальні учнів. Мабуть це було через його маленьку територію, адже більшу частину острова займали гострі скелі, на яких, якби поставили будиночки, більша частина студентів не доучилася б до свого випуску через отримані травми під час підйому по скелях.

- Яка гарна будівля, - зітхнула я, розглядаючи величезний білий хол на третьому поверсі. – Як шкода, що стільки часу цей факультет був порожнім.