Розділ 5

Заняття вже давно закінчилися, тому коридори академії пустували. Я ж ступала ними в цілковитій тиші. За вікном день повільно поступався місцем вечору, а той — ночі. Минув понад місяць з початку навчального року і, відверто кажучи, я трохи втомилася. Надто багато уваги привернула першого ж дня, щоб зуміти залишитися в тіні. На лекціях, які проходили цілим потоком, часто мали місце суперечки з Беатріс. Дівиця ніяк не впускала можливості понасміхатися й принизити. Та й варто сказати, що не лише з мене.

Ніколи не розуміла людей, які думали, що їм дозволено все. Тому, що є статки й статус. Вона ж при королівському дворі...

Після того випадку в їдальні, за моєю спиною перешіптувалися, а я всіма силами уникала зустрічей з Ребекою. Але якщо це мені вдавалося, то з перевертнем я все ж перетиналася. І кожна зустріч зовсім відбивала бажання перепросити за інцидент. Мало того, що хлопець дивився на мене як на ворога народу, то ще й промовчати не міг де вартувало б. Хоча... він просто не хотів мовчати. Присягаюся, у нього в голові цілий план, як би краще зачепити й підколоти. Яка ж зухвала, самозакохана, безцеремонна... словом, неприємна особа. Тільки нерви мені псує.

І найголовніше — я постійно велася на його провокації. Просто не могла втриматися.

На другому тижні навчання я мало не розтрощила аудиторію. А того дня я саме зібралася з силами, щоб спокійно поговорити про подію в їдальні й покінчити з цим. Але перевертень вирішив по-іншому. Підстеріг мене біля аудиторії після зайняття, зачекав доки все розійдуться. І начхати йому було, що крім мене там залишилися Селіна і Аретта.

- Даміане? - я не чекала зустрітися ось так. Розраховувала знайти його в під час обіду. - Я хотіла з тобою поговорити, але бачу ти не налаштований. Втім, як і завжди, — знову невдоволення в погляді. - Чим викликане твоє роздратування цього разу?

- Ти надто багато говориш, — з прикрістю промовив він і косо глянув на подруг. Дівчата проігнорували його погляд. Тільки відійшли до вікна, не покидаючи аудиторії.

- Тобі можна, а мені — ні? - я підняла не менш невдоволений погляд на нього. Дійсно, навіщо спокійно говорити, якщо можна завжди огризатися?

- Зубки свої показувати іншим будеш, — на обличчі хлопця з'явився вишкір. Від такого видовища мало коліна не підігнулися. Лячно до смерті. Але ким я буду якщо втечу?

- Та скажи вже, що тобі від мене треба. Так, зіпсувала тобі сорочку. Кінець світу чи що? Впевнена, там навіть плямочки після прання не залишилося. А ти все ніяк не вгамуєшся! - мій голос тремтів, і я не могла зрозуміти, чому. Від страху чи від гніву? - Чи є ще щось? Те, про що я не знаю?

- Є, — несподівано спокійно сказав Даміан, пронизуючи якимось дивним поглядом. - Ти просто мені очі муляєш.

- Послухай-но сюди. Це не я тебе вистежувала, чекаючи біля аудиторії, — ще трохи і вибухну. - Спробуй не дивитися в мою сторону. Можливо, минеться.

- А тепер помовч і послухай, дівчинко, — він нахилився, зупинившись нарівні з моїм обличчям. - Цього мало. Я б радив тікати на інший кінець континенту, поки ще є можливість, — він вирівнявся, змірявши мене холодним поглядом.

- Яка я тобі "дівчинка", телепню? - я не втрималась від міцного словечка. - Чим тобі першокурсниця насолила, що ти до погроз перейшов?

- Я не погрожую. Попереджаю, — перевертень не зводив з мене погляду, ніби вивчаючи.

І тут мене осяяло... так, він був дійсно невдоволений. Але тримався спокійно. Він майже ідеально керував своїми емоціями. Що ж тоді повинно було трапитись, щоб він втратив контроль?

- Чим. Я. Тобі. Заважаю? - я опанувала себе і заговорила.

- Навіщо... Чому... - він зітхнув, закотивши очі. - Ти все зіпсувала! - все ж підвищив голос він.

- Не смій... кричати на мене! - останні слова я вже вигукнула. Щось усередині клацнуло.

Тієї ж миті стихія ринулася на волю. Потоки повітря зірвалися з пальців, швидко заповнюючи приміщення. Підлога тріснула і покрилася павутиною тріщин. Почувся гул, почала сипатися стеля. Задеренчали вікна. Що трапилося далі, я вже не бачила. Тільки почула, як розлітаються на друзки вікна та закричали дівчата. Отямилась, лежачи на підлозі. Невже я знепритомніла?

- Як вона досі себе не вбила? - схоже Даміан не поспішав забратися звідси.

- Даміане, тобі, часом, не треба іти? Ти і так надто багато побачив, — невже це був Люциус?

- І тримай рота на замку! - голос Варро я точно ні з ким не сплутаю.

Я спробувала розплющити очі. І за деякий час мені все ж вдалося. Моя голова лежала в Арі на колінах. Я підвелася на ліктях і оглянула аудиторію. Знову через мене проблеми.

- Як ти себе почуваєш? - запитала Аря.

- А ти як? Як Селіна? Ви стояли біля вікон, я чула... - та мені не дали договорити.

- Найбільше тут постраждала ти, — я повернула голову на голос і побачила Даміана, що прямував до мене. - Тобі добряче дісталось, ходячий буревій, — він присів, прошепотівши останні слова. - Закладаюся, ти приносиш одні проблеми.

- Студенте Драго, проведіть Естеріану до цілителів. Нехай оглянуть її, — скомандувала ректорка, з'явившись в аудиторії. Мабуть, її хтось покликав.

- Зрозумів... - сухо відповів хлопець. Наступної миті я опинилася у нього на руках. - Все з тобою ясно, Альрік.