ГЛАВА 3

Трохи подрімавши, щоб відновити сили, дочекалася, поки Академія зануриться в ніч. Вдягла свій одяг, зав'язала худі навколо пояса, підхопила невдоволену побудкою Білку і обережно вийшла зі спальні.

Координати місця призначення, може, і не знаю, зате точно знаю, як воно виглядає і де хочу опинитися! Правда, що робити, якщо ловці знову прийдуть? Бігти? Йти в поліцію?

Але я так мріяла повернутися додому, що відмахнулася поки від цих думок. А якщо відразу не вийде – то хоча б почну з'ясовувати інформацію. Збирають вони, бачте, адептів по всіх світах і насильно вчать! А як же свобода особистості? Як же мої права? Ні, ну запроси вони мене, я, може, і погодилася б повчитися. Підготувала б усе, батьків попередила, академку в своєму універі оформила... А так що виходить? Замкнули на острові і невідомо, коли зможу звідси вийти? І взагалі чи зможу? І документи не забрати, контракт не розірвати?

Двері випустили мене безперешкодно, як з нашої кімнати, так і з усього гуртожитку. Я не змогла вирішити, чи гарний це знак, чи навпаки, насторожує.

У небі виявилося цілих три місяця! Завмерши, я деякий час милувалася небаченим видовищем і чужими, незнайомими зірками.

Місяці давали досить світла, срібніли доріжки, десь між деревами височіли ліхтарі. Помічник показував третю годину за місцевим часом. Навколо було тихо, в будівлях горіли рідкісні віконця, майже вся Академія блаженно спала.

Звіряючись з картою і міцніше притискаючи Білку, я минула житлові та навчальні корпуси. Тренувальні зали з полігонами залишилися в стороні. Обсерваторія перебувала на відшибі, на невеликому підвищенні, і дісталася я до неї, напевно, аж через годину.

Якщо територію хтось і охороняв, то явно незримо. Мені не зустрілися ані похмурі вартові, ані загульні студенти, ані які-небудь патрульні коменданти.

Безперешкодно діставшись до сяючого в темряві величезного купола, я обійшла його по периметру. І до власного подиву не виявила жодної двері!

Вируливши до місця, звідки починала – і звідки виднілися віддалені дахи корпусів – притулилася до стіни, перехопила зручніше Білку і знову розкрила екран. Ні на дотик, ні на мислені посили він не реагував, не показуючи мені, як можна пробратися всередину, та й взагалі, куди саме. Застиг написом «Обсерваторія», і роби, що хочеш.

– Покажи, де тут портал? – звернулася я пошепки, боючись порушити мирну тишу.

– Я б на твоєму місці цього не робив, – пролунав незнайомий чоловічий голос.

Підскочивши від несподіванки, я озирнулась. Тільки-но нікого навколо не було! Або це у мене в голові? «Помічник» заговорив?!

Ні, не в голові. Від найближчих дерев відокремився високий темний силует і абсолютно безшумно попрямував до мене.

Я зачаровано дивилася на широкі плечі і вузькі стегна, обтягнуті темним комбінезоном. Змахуючи на ті, що видали мені, комбез підкреслював усі рельєфи незнайомця. Цікаво, це студент? Препод?

– Чому? – видавила я, облизавши вмить пересохлі губи.

– Це академія псионіків, – голос звучав твердо, але в ньому виникали такі загадкові нотки, що хотілося слухати і слухати. – У деяких учнів здібності просто зашкалюють, настільки, що цілком могли б загіпнотизувати половину магістрів та втекти. Тому, ледь приводять нового адепта, його параметри відразу ж зберігають в пошукових артефактах.

Чоловік наблизився, зовсім молодий ще – точно студент. Коротке волосся, великі очі, кольора яких в темряві було не розібрати. Прямий, аристократичний ніс – просто красень, напевно, якийсь місцевий фаворит! Король для королеви Фети.

Він трохи повернувся, і я виявила, що волосся не коротке – просто зібране у хвіст, що спускався по спині.

– Які параметри? – зараз я була здатна тільки задавати питання, більше ні на що.

– Усі, – знизав плечима незнайомець.

Несподівано підняв руку і погладив Білку – та, до речі, не проявляла невдоволення. Так і сиділа у мене в оберемку.

– Е-е-е... кров?

– Кров, – погодився він. – Ріст, вага, зліпок фігури та аури, пси-випромінювання. Розташування будь-якого адепта завжди можна відстежити на території Академії. Навіть якщо якимось дивом йому вдасться дістатися до порталу, навіть якщо він знає, як портал активувати – все одно система його не пропустить. А в пошукових системах спрацює сигнал тривоги.

– І? – перепитала я, затамувавши подих.

– На перший раз можуть винести попередження. Але якщо спробу втечі помітять повторно, то можна опинитися зовсім не в гуртожитку.

– А де?

– А ти плануєш повторити? – виблискуючі в темряві очі вп'ялися в мене пильним поглядом.

– А сам-то ти що тут робиш? – я згадала, що кращий спосіб захисту, як відомо, напад.

– Вже точно не розшукую портал, – хмикнув він.

– Зірки розглядаєш?

– Типу того.

– Або ти з цих, ловців? – злякавшись власного припущення, я прислухалася до себе, згадуючи, чи не міг він бути в моїй квартирі?

Начебто ні, та й Білка реагує спокійно.

– Я не ловець, – розвіяв побоювання незнайомець.